Неврологія анексії

Ірина Брунова-Калисецька
4 січня, 2015 неділя
19:30

Як вважає дехто з експертів, війна на Донбасі потрібна була для того, щоб відволікти увагу від анексії Криму та змусити визнати її. Якщо це так, то зазначена мета майже досягнута

Справді, коли гинуть люди: і військові, і мирні мешканці, то який уже тут Крим, де нібито все порівняно тихо. Але нинішній півострів – це не стан спокою тіла з механіки Ньютона. І щоб розуміти, у який бік і під впливом яких сил рухатиметься те «тіло», слід з’ясувати, що з ним відбулося, втім, не претендуючи на вичерпні й однозначні висновки.

У березні 2014-го вся Україна і Європа, затамувавши подих, стежили за тим, що відбувається в Криму й до чого це призведе. Чимало людей не вірило, що автономія так легко відійде до іншої держави. Може, досі ніхто й не сумнівався, що той регіон більш проросійський, аніж решта регіонів України, але мало хто припускав, що він проросійський настільки, щоб стати частиною РФ. Питання «що трапилося?» не дає спокою багатьом. Чи справді більшість кримчан упродовж усього часу незалежності України хотіла, щоби півострів був у складі сусідньої держави? Чи ці настрої були приховані й випливли на поверхню в останні роки? Чи в час Майдану? Чи були підігріті вже в лютому – березні 2014-го? Результати так званого референдуму не є аж такими важливими – усім відомо, як він відбувався, як узагалі відбуваються такі речі за російським сценарієм. Питання в іншому: що, власне, призвело до можливості його проведення?

Що було з Кримом «до»?

Перед тим як відповісти на запитання, котре ніяк не дає спокою, незайве розібратися, що з ним, власне, було до того, як «це сталося».

Заплутана історія володіння Кримом, потоків добровільної, не зовсім добровільної та примусової міграції, майже острівне розміщення, але при цьому «ментальна віддаленість» від моря й торгових морських можливостей зумовили дивовижну картину різноманіття: етнічної, мовної, регіональної, громадянської та інших ідентичностей кримчан. Острівець реліктової радянської людини, яка «нікого не ділить за національністю», на початку 1990-х зустрівся не просто з іншою етнічною парадигмою, притаманною кримським татарам, а з досить сильною мобілізацією своїх інтересів корінного народу, який пережив травму депортації. Для подвійної моралі «інтернаціоналізм і нац­мени» (нацмени – образлива назва для «нєрусскіх») етнічність, яка відрізняється від більшості, краще приховати й/або максимально асимілювати, вона незрозуміла, страхітлива, неприйнятні, може бути чим завгодно, тільки не цінністю різноманіття. Яке вже тут різноманіття, якщо «ми нікого за національністю не ділимо», бо не знаємо, що робити з відмінностями. Російська мова сприймається як належне, незважаючи на те що може бути нерідною для співбесідника. Тому слово «русскіє» або «слов’яни» для простоти вживаємо на позначення всіх, хто не є кримським татарином. Греки, вірмени, німці, караїми, болгари та багато інших існують тут, щоб відтіняти й бути елементом туристичної привабливості, не більше. Пісні, танці, кухня, народні ремесла – це можна, бо то зрозуміло й нестрашно. Що ж до мечеті, то тут мечеті не можна, тут можна тільки собор, бо азан заважає, а дзвони – ні, мечеть хіба що у віддаленому районі. Тому все, що відрізнялося від загальної картини домінування російського, досить довго сприймалося як загроза, як таке, що змушує принаймні змінюватися. Люди не люблять змінюватися. І тут у пригоді стають політичні маніпуляції страхами «кримськотатарського сепаратизму» (як абсурдно це зараз звучить) та «повзучої українізації».

ПРО ПОГОЛОВНУ ПІДТРИМКУ КРИМЧАНАМИ ПРИЄДНАННЯ ДО РОСІЇ ГОВОРИТИ СКЛАДНО. МОЖНА КОНСТАТУВАТИ ХІБА ЩО ПІДТРИМКУ МІФУ ПРО ЗОЛОТЕ МІСЦЕ Й ЧАС

Звісно, минув час – і деякі страхи зникли. Стало більше спілкування, інтересу та досвіду співіснування. Безперечно, позитивний вплив мали й численні освітні та культурні програми, спрямовані на подолання ксенофобії і розвиток взаєморозуміння між культурними спільнотами. А ось із материковою Україною такої динаміки та спілкування відбувалося недостатньо. Голосували за тих, хто видавався «своїм» на противагу «чужим», незалежно від політичної орієнтації, передвиборчих програмних обіцянок, діяльності та її результатів.

Кримчани дивилися російське телебачення, однак реалій сучасної Росії не знали: ні її політичного та суспільного життя, ні економічного становища простих громадян за межами Моск­ви й Петербурга, ні проблем Кавказу чи трудових мігрантів, ні податкової, пенсійної, медичної, освітньої, правоохоронної та інших систем, до яких дотичне життя звичайної людини. Погодьтеся: одна справа уявляти собі Аляску за книжками Джека Лондона, інша – жити в сучасному Анкориджі або Уналашці. Тобто мріяти про велику країну і статус титульного етносу та жити в Саранську або Читі – це зовсім не одне й те саме. Тут же не думаєш, що опинишся в Саранську. Гадали, що клімат і комфорт будуть як у Криму, а зарплати й можливості – як у Москві. Що ж, принаймні клімат лишився незмінним.

Тож про поголовну підтримку кримчанами приєднання до Росії говорити складно. Можна констатувати хіба що підтримку міфу про золоте місце й час, про ностальгію за чимось нездійсненним, котре, хоч як дивно, базується на тих самих потребах, що й у більшості материкових українців, як-от нормальні зарплати, дієва медична допомога, хороші дороги, ввічливі клерки, безпека на вулицях тощо. Однак уявлення про те, звідки все це береться, дуже різнилося в кримчан і мешканців багатьох інших регіонів України.

Україну не розуміли і не знали. Їздили до Дніпропетровська, Харкова, Києва, Львова й на запитання: «Куди їдеш?» – відповідали: «В Україну», а запитання: «А де ти зараз?» – заганяло в глухий кут. Ми в Криму.

Усі звикли розмовляти російською. Тож другу мову сприймали як експансію, а не як різноманіття і норму. Наші дослідження 2010 року засвідчили, що представники кожної з трьох найбільших мовних груп (російська, українська, кримськотатарська) вбачали загрозу саме для своєї мови, а для двох інших її ніби не було, що не завжди збігалося у відповідях навіть тих самих респондентів із тим, що вони вважали реальним зробити тією чи іншою мовою: знайти банкомат із рідною мовою, отримувати інформацію з медіа та в освіті, медичну допомогу та послуги. Сконструйовані страхи значно більшою мірою впливали на поведінку людей, ніж перегляд об’єктивної реальності, – вони фільтрують сприйняту реальність. Тому заклик про «захист російської мови» за всієї його абсурдності спрацював.

У Криму склалася соціально-психологічна ситуація, коли дискурсу етнічність – національність – нація і пов’язаних із ними маркерів історії та мови або уникали, або він набував стійкого формату однотипних дискусій: українці – етнічний націоналізм, росіяни – постімперські страждання, кримські татари – наслідки депортації й поновлення прав і справедливості. Утім, група експертів російського дискурсу рідко вживу перетиналася з двома іншими. Реш­та більш ніж 120 етнічних груп не були почуті й вписувалися в три основні дискурси через «корінні народи» або через «дружбу народів». Таким чином, склалася ситуація, за якої всі етнокультурні групи почувалися скривдженими (добрий ґрунт для страхів та образ).

Якщо дивитися з Києва, то в останнє десятиліття можна було спостерігати кілька подієвих центрів. Окрім самого Києва це Львів, Донецьк, Крим. Але якщо між Львовом і Донецьком дискусія полягала в тому, хто дозволяє Україні існувати як державі та якою їй бути в майбутньому, то Крим для себе так питання не ставив і навіть не замислювався, чи є українським, бо він, власне, кримський і живе з постійним підлітковим відчуттям «Київ нас не розуміє». Проросійські його мешканці не так масово хотіли в РФ (тоді для них спрацювала б російська «Державна програма зі сприяння добровільному переселенню в Російську Федерацію співвітчизників, які проживають за кордоном», що почала діяти в 2006 році), як бажали, щоб Україна зберегла Росію в Криму у плані панівного статусу росіян і російської мови. Усе, що робила Україна (або самі кримчани) для розвитку інших двох великих етнокультурних груп і мов, болісно сприймали як порушення того статус-кво, як загрозу його втрати. Очевидно, що в цій системі ідентичностей було доволі зручно маніпулювати сентиментами й страхами частини кримських росіян, при цьому реалізуючи інтереси певних політичних груп. Саме ті політичні групи виловили свою рибку в каламутній воді в листопаді 2013-го – грудні 2014-го, чого не змогли зробити у відносно спокійні попередні роки.

Стан суспільства у листопаді 2013-го – березні 2014-го

Для середньостатистичного крим­чанина, а більшість їх однаково потерпали від будь-якої влади в соціально-економічному плані, але по-різному в плані ідентичності, Майдан був незрозумілим. Передусім тому, що стиль мислення на кшталт «систему не виправиш, не варто й братися – це можуть робити або дурні, або за гроші» став голов­ним мірилом того, що відбувалося, починаючи з 21 листопада. Якщо для багатьох учасників Майдан був місцем формування громадянського суспільства, що зазвичай є неоднорідним, то в Криму у цій динамічній неоднорідності насамперед побачили гасла на зразок «Хто не скаче, той москаль» і потрактували весь Майдан як загрозу тому самому статусу російськомовних і російськокультурних мешканців автономії. Важко виділити з цього вінегрету страхів один, найвпливовіший – страх змін узагалі, страх участі в цих змінах і відповідальності, страх перед необхідністю поставити собі запитання: «Хто я?» – й визначати власне співвідношення етнічної, регіональної, громадянської ідентичностей, страх перед потенційним насиллям або ще якийсь. Крим, який в останні 23 роки понад усе боявся конфліктів, здається, був готовий на що завгодно, аби їх уникнути. Тому розгубленість і тривога – це, мабуть, те, що домінувало серед кримчан у лютому – березні.

Отже, протягом місяця до «референдуму» спостерігаємо таке: актуалізація ймовірності міжетнічного конфлікту, зростання насилля з політичним забарвленням, «зелені чоловічки», в існування й саму можливість появи яких повірити було важко, а також раптове оголошення «референдуму», здійсненність якого так само було складно навіть уявити. Водночас у Києві влада практично відсутня, а те, якою буде наступна, нікому не відомо, а вплинути, як видавалося, неможливо. У таких умовах психіка функціонує просто: емоції домінують, а здатність до критичного мислення катастрофічно падає. Кримчанам у цьому сплеску емоцій пропонують швидко відповісти на запитання так званого референдуму:

1.    Ви за возз’єднання Кри­му з Росією на правах суб’єкта Російської Федерації?
2.    Ви за поновлення чинності Конституції Криму 1992 року і за статус Криму як частини України?

Очевидно, що запитання складені доволі специфічно. Мало хто пам’ятає тонкощі Конституції 1992-го. (Довідка: Конституція АРК, ухвалена 6 травня 1992 року, проголошувала встановлення між нею й Україною відносин на підставі договорів та угод, а також уведення громадянства Криму – такі положення давали правові підстави для виходу автономії зі складу України. Ці положення Основ­ного Закону у вересні 1992-го змінила сама ж Верховна Рада автономії, яка за півроку до того їх і прийняла.) Варіантів – незалежність Криму або збереження чинного статусу АРК з чинною Конституцією – запропоновано не було. А кримчанам дуже хотілося мати швидку, просту й зрозумілу відповідь на зовсім інше запитання: «Як жити далі?». Невдячна справа – вгадувати, який вигляд мав би розподіл голосів, якби ці запитання були, а «зелених чоловічків», навпаки, не було, чи якби вони не влаштовували наприкінці лютого провокацій із можливими міжетнічними сутичками, чи якби голоси справді рахували б, а не писали те, що було накинуто згори. Зважаючи на ці та інші численні «якби», здається вже неважливим, скільки людей справді прийшли та проголосували на так званому референдумі.

То що ж трапилося з більшістю кримчан? Імовірна відповідь – багато з них узагалі вперше замислилися над тим, у якій державі вони хотіли б жити, а ще більше не так замислилися, як емоційно зреагували на ситуацію невизначеності, тривоги, вибравши той варіант дій, який їм маніпулятивно запропонували як позитивний, найкращий вихід із цього становища.

Тиждень

Теги:
Читайте також:
Київ
+11°C
  • Київ
  • Львів
  • Вінниця
  • Дніпро
  • Донецьк
  • Житомир
  • Запоріжжя
  • Івано-Франківськ
  • Кропивницкий
  • Луганськ
  • Луцьк
  • Миколаїв
  • Одеса
  • Полтава
  • Рівне
  • Суми
  • Сімферополь
  • Тернопіль
  • Ужгород
  • Харків
  • Херсон
  • Хмельницький
  • Черкаси
  • Чернівці
  • Чернигів
  • USD 38.95
    Купівля 38.95
    Продаж 39.47
  • EUR
    Купівля 42.08
    Продаж 42.85
  • Актуальне
  • Важливе
2024, п'ятниця
29 березня
13:20
Оновлено
"Моя страсна п’ятниця почалася в укритті": посол Британії про атаку РФ на Україну 29 березня
13:04
транспортна карта
У Києві з 1 квітня транспортна карта подорожчає на 25 грн
12:59
На фото: Софія Морозюк
Скандальна художниця Морозюк виставила на продаж свої картини по $5 тис.
12:59
У Києві до 15 червня обмежать рух транспорту Північним мостом. Причина
12:51
Бузок
Синоптикиня Наталка Діденко анонсувала на вихідних сонячну погоду
12:49
Ексклюзив
На фото: поранений в стабпункті
Студент КПІ розповів про гусеничні евакуаційні ноші, які допомагають рятувати бійців з поля бою
12:47
Зеленський РНБО
Зеленський провів засідання РНБО в оновленому складі: окреслив для органу 5 завдань
12:36
Загибель помічника Залужного Частякова: завершено розслідування щодо офіцера, який подарував гранати
12:12
Оновлено
Атака на Україну 29 березня 2024
РФ атакувала Україну "шахедами" та ракетами: поранено 6 людей, пошкоджено ТЕС і ГЕС
12:11
Постачали в РФ граніт для виготовлення пам’ятників загиблим окупантам: СБУ затримала підозрюваних
12:08
OPINION
Юрій Богданов
"Синіми светрами" у "Крокус-Сіті" закривають провал ФСБ
12:04
електроенергія
Україна експортуватиме електроенергію попри атаки РФ: ситуація в енергосистемі станом на 29 березня
11:52
Україна повернула тіла 121 полеглого захисника
11:50
На фото: 50 Cent
Колишня дівчина репера 50 Cent звинуватила його в зґвалтуванні та фізичному насильстві
11:49
польща україна , біженці
Польща планує надати біженцям з України право змінити статус перебування: подробиці
11:37
ППО збила 3 російських безпілотники на Херсонщині
У Румунії біля українського кордону знайшли фрагменти безпілотника
11:24
На Дніпропетровщині РФ атакувала дроном автівку: загинув чоловік
11:20
На фото: Алессандро Мікеле
Колишній креативний директор Gucci Алессандро Мікеле очолив Valentino
11:20
діти, війна
З окупованих територій Херсонщини вдалося повернути родини з трьома дітьми
11:13
Зроблено в Україні
"Зроблено в Україні": у Сумах відкрили перший офіс підтримки мікро- та малого бізнесу
11:09
Бундестаг
У бундестазі вважають, що розгортання сухопутних військ країни НАТО в Україні не означає автоматичного вступу в конфлікт інших членів Альянсу, - ЗМІ
10:58
Ексклюзив
Сергій Згурець, український журналіст, військовий експерт
Боєприпаси в Україну почнуть надходити з квітня, і це суттєво змінить динаміку на полі бою, - Згурець
10:57
годинник, зміна часу
Україна 31 березня переходить на літній час: у Мінекономіки нагадали причини
10:55
ракета Х-101
У Молдові не підтвердили інформацію про проліт російської ракети над своєю територією
10:54
На фото: пропалестинська акція у Cтокгольмі з вимогою виключити Ізраїль з Євробачення-2024
Ізраїль закликав своїх громадян не ходити з національною символікою під час Євробачення у Мальме
10:49
Володимир Соловйов
У Вірменії заблокували трансляцію програм російського пропагандиста Соловйова
10:27
Валерій Залужний та Олександр Сирський
Сирський прокоментував звільнення Залужного
10:25
Анонс
Фільм Одеса: змінюючи код
Віднайти код Одеси у її героях: в п'ятничному ефірі Еспресо новий документальний фільм
10:22
Інфографіка
долар євро валюта обмін
Курс валют на 29 березня: скільки коштує долар, євро та злотий
10:20
Фортифікації, зуби дракона
Військові та цивільні інженери об’єдналися для зведення фортифікацій на Запорізькому напрямку
10:16
Авдіївка
Сирський розповів, скільки українських військових потрапили у полон до РФ під час виходу з Авдіївки
10:14
Наводила авіабомби на Сумщину: СБУ затримала пособницю окупантів
10:07
Олександр Сирський, Рустем Умєров
У ЗСУ переглянули потребу в мобілізації 500 тис. людей, - Сирський
10:00
OPINION
Сергій Фурса
Чому поляки не вважають себе "боягузами"?
09:58
На фото: Антон Птушкін
"Смертю людини вже нікого на Заході не здивувати": Птушкін презентував документалку про тварин і війну
09:57
Patriot
Улітку Нідерланди розгорнуть системи Patriot у Литві
09:43
Олександр Сирський
Атаки дронами по кораблях РФ виявилися такими ефективними, що може йтися про зміну стратегії війни на морі, - Сирський
09:41
Ексклюзив
окупанти в Криму
Ворог перекинув резерви з Куп'янського напрямку, щоб просунутися на Лиман, - командир взводу 95-ї ОДШБр Краснов
09:34
Огляд
світ, міжнародний огляд
Чи зможе Зеленський переграти Трампа, а Росія заблокувала спостережну місію ООН щодо санкцій проти Північної Кореї. Акценти світових ЗМІ 29 березня
09:13
На фото: Ксенія Мішина
Ведуча телешоу "Я люблю Україну" Мішина записала на Балі російськомовний подкаст зі своїм фітнес-тренером
Більше новин