Міністерство інтелектуальних радирок

В Україні чимало охочих переписати історію.

Зміст

Обсмоктування подій "днів, давно минулих" до часу залишили на відкуп неголеним ученим і завсідникам "клюмби", натомість взялися за перипретії, що їх пам'ятають школярі молодших класів. Бо чи можна забути "помаранчеве диво", коли учителька вимагала саме так, а не інакше, трактувати перебіг подій Першого Майдану.

Утім, кожен посполитий вільний писати історію для себе і за потреби – боронити свій погляд на неї. Однак, коли чуємо заклики до перегляду знакових моментів нашого з вами спільного минулого з уст персон впливових, щоб не сказати харизматичних, то одразу виникає осторога якогось підтексту. Бо серед численної когорти тих, хто, як зауважено, бажав би дещо підправити розділові знаки у складному синтаксисі подій, є, безсумнівно, такі, хто, мабуть, прочитав таки Орвела. І прочитавши, уподобав собі кілька рецептів незабутнього "1984".

Утішаюся надією, що вчорашнє «зелене світло» від уряду про Мінінформації залишиться на папері. Особливі сподівання на марність заклику майбутнього очільника цього бюрократичного покруча розпочати усе з білого аркуша. Геть усе. Про мене, – хай залишиться все, як є, гірше не буде.

Гірше буде, як, борони Боже, дірвавшись влади, Юрій Стець покладене на міністерський стіл роман Орвела і справді замовить на складі Кабміну кілька тонн відмінного фінського паперу для потреб свого дітища. Як з чистого аркуша, – то "табула раса" у всьому. Не кажу вже про політичних опонентів, – як без цих персонажів новітня українська історія? Дистильована водичка, – не більше. А провальні воєнні маневри на кшталт Іловайська, – цимус, витерши який урядовою радиркою з скрижалів минувшини, позбавимо нащадків великого задоволення і щирої пишноти за справи предків.

Одіозне відомство інтелектуальних радирок... Тих, кому руки сверблять позбутися будь-яких свідчень їхньої дещо відмінної від нинішньої позиції щодо головного архіваріуса. Роботи у нього буде предостатньо: перейтися сторінками усіх опозиційних режимові газет, видалити деякі особливо вразливі епітети на адресу президента і його команди.

Не маю сумнівів, що затверджувати новий варіант короткого курсу новітньої історії будуть на урочистому засіданні парламенту. З цієї нагоди виступатимуть, либонь, чи не всі приявні. Розповідатимуть про своє агентурне минуле у лавах "регіоналів", про "особливе завдання" – розвалити її зі середини. Чи не так пояснювали у вже далеких 90-х свою присутність у лавах КПРС "підпільники" – рухівці, радикали з УНА – УНСО!

Не скажу, що й серед опозиційного нині середовища забракне ентузіастів переписати історію. Дехто з них вже сьогодні розкладає яйця у різні кошики, очікуючи, на що ж то вийде. Поодинокі з них вдаються до просторих розумувань про бажання тотальної любові поміж українцями, про привид економічної руїни і таке інше. Як завжди, найбільше голосують про ймовірні негаразди ті, кого вони найменше торкнуться.

А як бути з тими, хто не скаржиться на коротку пам'ять? Для них перепишуть карний Кодекс.Зрештою, навіщо переписувати, коли можна списати. Благо, в архівах та бібліотеках, мабуть, ще збереглися раритети совєтської доби.

Але "істина, яку слід захищати за допомогою Карного кодексу, на повірку, радше виявиться брехнею".

2026, вiвторок

9 червня