19 січня увечері з’явилося повідомлення РНБО про факт чергового вторгнення російських військ, а саме: «Дві батальйонно-тактичні групи збройних сил РФ перетнули кордон із Україною». Повідомлення було коротким, більш схожим на смс чи пост у «Твіттері». Ми вже звикли до подібної інформації, і вже ні для кого не є секретом, що в Україні перебувають тисячі російських кадрових військових, так само, як відбувається постійна їх ротація. З усього видно, що така скупа і термінова інформація була надана невипадково.
• Громадський діяч Дмитро Снєгирьов із Луганська так пояснює ситуацію: «Що таке дві батальйонно-тактичні групи? Дві батальйонно-тактичні групи налічують до 700 вояків, а наших військових там близько 50 тис. Реального впливу на ситуацію ці дві батальйонно-тактичні групи мати не можуть. Складається враження, що, запускаючи таку інформацію, суспільство готують до повернення формату Мінських угод. Владі потрібно пояснити людям, чому наші військові не ведуть активних дій. Неможливість подальшого ведення бойових дій пояснять зовнішнім втручанням країни-агресора».
Справді, одразу після відбиття масованої атаки ворога в Донецькому аеропорту з’явилися чергові заяви українського Міністерства зовнішніх справ про вимогу дотримуватися Мінських угод. Мінські угоди стали вже такою собі лялькою для ритуальних ігор у війну та перемир’я. Всі вимагають їх дотримання і, як наслідок, всі воюють. Та й самі Мінські угоди є чимось таємничим, овіяним правками, начебто таємними домовленостями та мапами розмежування. Одна з таких мап з’явилась в Інтернеті, згідно з якою начебто мали бути розведені війська ворогуючих сторін.
• Разом з тим ситуацію навколо Донецького аеропорту Борислав Береза пояснив так: «Тут все складно. Об’єднані сили ВДВ не зачищають Донецьк, а просто... заблукали. Українська сторона не має на меті порушувати Мінські угоди. В цей момент триває орієнтування на місцевості. В процесі такого орієнтування десантників трапляється спонтанна самоочистка Донецька від сил сепаратистів». Залишається лише побажати нашим оперативним групам в Донецьку і надалі користуватися такими корисними системами навігації та ефективного орієнтування на місцевості.
Бандити не припиняють атаки на Піски. Більш того, вся мапа АТО вкрита червоними точками боїв. Неспокійно, зокрема, і під Луганськом. По-перше, луганчани свідчать, як чули потужний гул важкої техніки, що пересувалась центром міста (ті самі батальйонні-тактичні групи). Ця техніка прибула через Краснодон і наразі знаходиться південніше Луганська. В цей же час із самого Луганська ввечері 19 січня відбувалися атаки «Градів» на місто Щастя. Принциповий момент — «Гради» стояли в районі кварталу Якіра, в пустирі біля пологового будинку. Не вперше бандитам доводиться використовувати лікарні та дитячі садочки як прикриття для атаки на населені пункти. Внаслідок цієї атаки у Щасті було знищено 30 квартир мирних мешканців.
• Нещодавно також з’явилася інформація про начебто наявність у «ЛНР» авіації. Що являє собою авіація без аеропортів? Звичайно, це блеф. В Луганську аеропорт знищено вщент разом зі злітною смугою. Залишалася невелика смуга в самому Луганську, але, по-перше, вона розрахована на зовсім іншого рівня авіацію, а по-друге, її ще в квітні частково пошкодили, розграбувавши... бетон. Пояснення таким заявам зрозуміле. У випадку застосування Росією авіації на теренах України можна буде сказати, що атаку здійснили не росіяни, а місцеві «ополченці».
• Але разом із озброєнням із Росії в Україну потрапляє й інша цікава техніка. А саме 18 січня в районі Луганська було зафіксовано і атаковано колону санітарно-медичної групи Національного центру управління з кризових ситуацій МНС Росії. Що то за колона? То була колона з установками, які є промисловими мобільними інсинераторами, тобто призначаються для спалення біологічних відходів. Російський правозахисник Олена Васильєва написала щодо цього: «Повністю підтвердилися дані про те, що російська сторона перестала збирати і хоч якось сортувати зібрані на полях боїв частини тіл: руки, ноги, голови та інші фрагменти. В морги Донецька привозять залишки і, не церемонячись, запаковують їх у целофан та відправляють в Росію. Повторюю, це лише цілі тіла. Всі так звані пазли звалюють в загальний мішок і утилізують». Справді, Донбас перетворився на жахливий цвинтар тисяч людей. Страшна, потворна, кривава авантюра, що не має кінця.
Рахунок смертей давно вже перевалив за тисячі з обох сторін, у тому числі і з боку мирного населення. Звичайно, щоб зупинити цей конвеєр смерті, замало напівзаходів. Замало переговорів ні про що, замало епізодичних контратак. Потрібна системна рішучість. Рішучість не тільки політиків, а й полководців.
• Президент оголосив чергову хвилю часткової мобілізації. Одразу ж навколо цього повідомлення з’явилася величезна хмара трактувань і залякувань. Низка репортажів, статей і особливо лавина постів і коментарів в Інтернеті присвячені істериці щодо того, що всіх нас кинуть під гусениці російських танків та на амбразуру російських гармат. Це той випадок, коли цілі російської пропаганди співпадають із вразливістю деяких українців. Ще більшу істерику підсилює зволікання керманичів, їхня гра в дивні вислови про мир і разом з тим регулярні, щоденні звіти про смерті солдат і мирного населення. Ми маємо пам’ятати — на наших теренах точиться війна. Війна, яка не обмежиться Донбасом, якщо з кожного приводу ми будемо волати про «віддати Донбас» — давній месидж кремлівської пропаганди.