Вологе повітря, похилені голови,
Недопалки падають на підлогу,
І холод - не холод, сидять напівголими,
Туман навколо і більше нікого.
Падають краплі, і вперше не боляче,
Крики, як ехо дня учорашнього,
У геометріі цього летовища,
Біси лякають розкритими пащами.
Краплі густі, не зникають, кривавляться,
Стіни не творять ілюзіі простору,
Стіни - це те, де усе починається,
Варто лише перейти через постріли.
Світло вогню вимальовує профілі,
Понад хрестами конструкцій зруйнованих,
І несподівано краються обріі,
Знищують те, що здавалося обраним.
Пальці тремтять, сигарету стискаючи,
Віі ховають безодню очей,
І, переходячи межі, не знаєш, чи
Є інший світ, там, де скІнчиться цей.....