Як всім уже відомо, реформа системи охорони здоров'я набирає обертів. Зміни є. Проте, на моє глибоке переконання, вибраний темп не відповідає вимогам нашого часу.
Нажаль, на власні очі я неодноразово бачила, як насправді працює система охорони здоров'я та скільки в ній існує проблем. Відвідуючи медичні установи по всій Україні мені довелося спостерігати явний дисбаланс: лікувальні установи дійсно надають якісну медичну допомогу постраждалим, проте після закінчення лікування послідуюча, іноді довготривала, реабілітація надається далеко не завжди. Усі ми стали свідками трагічних випадків закінчення життя самогубством, агресивної та небезпечної поведінки осіб, які постраждали внаслідок проведення АТО. Всі ці прикрі події відбуваються, на жаль, через отримання бійцями, які пройшли через тяготи військових дій, бойових психічних травм, порушень сну, підвищення рівня агресії чи хронічної депресії.
Госпіталі та лікарні можуть надати допомогу лише на медичному рівні. Тож логічно постає питання: а що потім? Що робити людям які втратили можливість рухатися, а оперативне втручання вже не допоможе? Як жити тим, хто на власні очі побачив справжнє обличчя війни? Відповідь лише одна - запровадити дієву систему управління реабілітацією поранених.
Нажаль, до сьогоднішнього дня не існує органу, який би на державному рівні опікувався реабілітацією учасників та постраждалих під час проведення АТО. Саме з такою метою вже в найближчому майбутньому буде створено Координаційну Раду з питань протезування, психологічної та медичної реабілітації,.
Згідно задуму, метою створення такого органу стане координація діяльності спеціалізованих медичних закладів для своєчасного виявлення проблем та проведення реабілітаційних заходів. Координаційна Рада буде виконувати функцію державного регулятора проведення адресної реабілітації в Україні.
Саме на Координаційну Раду буде покладений обов’язок проведення інвентаризації медичних закладів, у тому числі і всіх санаторно-курортних закладів, визначення необхідності закупівлі медичного та спеціального обладнання, ведення та постійного оновлення реєстрів поранених, а також безперервна оцінка завантаженості медичних закладів для розподілу постраждалих.
Я вбачаю в такому механізмі управління можливість зробити реабілітацію доступною для усіх категорій осіб, життя яких було піддане небезпеці у зв’язку із проведенням АТО.
Я мала нагоду особисто відвідати ряд медичних установ, які взяли на себе вирішення проблеми проведення реабілітації поранених. За результатами поїздок, можу із впевненістю констатувати, що в Україні дійсно існує досить потужна база для створення такої системи.
Дійсно, наша Держава має чим пишатися: в Україні є лікувальні заклади, здатні на рівні із закордонними та дороговартісними реабілітаційними закладами в буквальному сенсі ставити на ноги найбезнадійніших хворих; протези національного виробництва також можуть скласти серйозну конкуренцію аналогічному обладнанню імпортного виробництва.
Так, справді, ми можемо дозволити собі забезпечити усіх нужденних заходами медичної та психологічної реабілітації. Однак, це стане реальним виключно за умови правильного розподілу поранених по профільним медичним та санаторно-курортним закладам та визначення відповідних термінів перебування на реабілітації для досягнення необхідного клінічного та відновлювального ефекту.
Наразі нас чекає величезна робота по створенню ефективної системи управління реабілітацією. Я маю велике сподівання, що ця робота буде завершена вже у найближчі місяці та в жодному разі не носитиме виключно декларативний характер. Впевнена, нам вдасться запустити дієвий механізм боротьби з наслідками війни в Україні.