Наші останні мистецькі акції на підтримку ПДМШ ім. Миколи Пирогова знову повернули мене до думки, що одною з радикальних реформ в Україні має стати втрата державою монополії на фіскальний рекет підприємств та громадян.
На перший погляд, крамольна думка. Але уявіть, що 50% (чи 30% - конкретна цифра не так важлива) податків громадяни та бізнес могли б платити не державі, а на конкретні соціально-корисні проекти: шпиталі, школи, музеї, заповідники, бібліотеки і навіть місцеві дороги!
Чому митці Олексій Клименко та Тарас Компаніченко готові ночувати в дорозі, гарувати у майстерні чи на сцені, аби зібрати гроші на шпиталь, чому "Сварог" чи інші соціально-відповідальні компанії переказують сотні тисяч на ПДМШ, а податки та їхнє адміністрування в Україні викликають тільки одне природне бажання: законно чи незаконно мінімізувати їх в нуль? Якщо б причиною була скнарість українців, то в нас в принципі був би неможливий волонтерський рух, а тим паче такий потужний. Значить причина не в скнарості і жадібності, а в глибокій і небезпідставній недовірі до влади, яка замість завойовувати довіру власних громадян, посилює репресивний тиск на фізичних осіб та бізнес.
Звичайно, були б і шахраї і фейкові благодійники, і вкрадені гроші. Але що бюджетні гроші не розкрадають? Чи держава - найбільш ефективний розпорядник публічних фінансів?
Головне, що у разі запровадження альтернативного оподаткування держава втратить монополію на фіскальний рекет і буде змушена конкурувати з прямим (без посередництва фіскальних органів і мінфіну) фінансуванням суспільно-корисних проектів. У цьому разі ефективність і держави і місцевої влади було б дуже легко оцінити: чим ефективніша влада в очах громадян, ти більший відсоток альтернативного оподаткування йшов би у скарбницю. Чим неефективніша - тим більшою була б підтримка конкретних ініціатив (не обов’язково приватних).
Це б точно спрацювало в Україні, де настільки ефективні горизонтальні зв’язки і мережі, і настільки середньовічна за своєю сутністю владна вертикаль! Ми просто прибереремо неефективного і крадійкуватого посередника там, де можна обійтися без нього. Звичайно не повністю і не одразу, але сам прецедент зламу державної монополії на фіскальний рекет стане найкардинальнішою з усіх можливих реформ. І не тільки для України!
Якщо ми без альтернативного оподаткування і зниження фіскального тиску власним коштом виграли революцію і вже рік як одягаємо, годуємо і частково озброюємо армію, лікуємо хворих, створюємо ескадрильї безпілотників та мобільні шпиталі, чом би державі не поконкурувати за довіру ефективністю власних дій та використання публічних фінансів, а не репресивним апаратом?