Внесення змін до Конституції України. Визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду та інших міжнародних судових органів

В процесі роботи над пропозиціями щодо внесення змін до Основного закону України оптимально вирішити низку застарілих і болючих питань. Серед них чільне місце посідає приєднання України до Статуту МКС

 Агресія Російської Федерації нерозривно пов’язана із необхідністю притягнення до відповідальності керівництва РФ, російських військових та найманців за організацію і вчинення злочинів проти людяності та військових злочинів на території України. Йдеться про те, що у випадках, коли національні правові механізми держави (у цьому випадку – України) не взмозі забезпечити це, можливе використання процедур та механізмів регіонального та універсального рівня.

Основним із таких механізмів є Міжнародний кримінальний суд – наразі єдиний постійний орган міжнародного кримінального правосуддя. У 1998 р. 120 держав-членів ООН прийняли Римський статут, який став основою для створення МКС.[i] Статут набув чинності 1.07.2002 р., коли його ратифікувало 60 держав. Серед понад 120 держав, які наразі ратифікували Статут – усі члени Євросоюзу. Суд став першим постійним кримінальним судом. Він не входить до структури Організації Об’єднаних Націй, але може порушувати справи за поданням Ради Безпеки ООН.[ii] Ставши учасницею Статуту МКС, держава поширює дію юрисдикції Суду на всю свою територію, зокрема окуповану, дозволяє притягати до кримінальної відповідальності за злочини, скоєні на території нашої держави громадянами іноземних держав.

Україна брала активну участь в підготовці Римського статуту і навіть підписала його та приєдналася до Угоди про привілеї та імунітети Міжнародного кримінального суду.[iii] Проте Статут досі не ратифіковано, 11.07.2001 р. Конституційний Суд України надав висновок, згідно з яким Статут не відповідає Конституції України «в частині, що стосується положень абзацу десятого преамбули та статті 1 Статуту, за якими «Міжнародний кримінальний суд ... доповнює національні органи кримінальної юстиції»».[iv] Суд визначив, що йдеться про невідповідність вказаних положень Римського статуту нормам ч. 1, ч. 3 ст. 124, ч. 5 ст. 125 Конституції України, згідно з якими не допускається делегування функцій судів України іншим органам і створення судів, не передбачених Основним Законом.[v]

Зміст положень преамбули та статті 1 Римського статуту повно розкрито у статті 17, якою передбачено, що Міжнародний кримінальний суд (МКС) діє лише тоді, коли сама держава не здатна або не бажає притягти до відповідальності осіб, котрі скоїли злочини.[vi] «Небажання» має місце у трьох випадках:

а) судовий розгляд було проведено або проводиться або національне рішення було винесено з метою захисту відповідної особи від кримінальної відповідальності за злочини, що підпадають під юрисдикцію МКС;

 b) мала місце необґрунтована затримка з проведенням судового розгляду, яка в сформованих обставинах несумісна з наміром піддати відповідну особу правосуддю;

c) судовий розгляд не проводився або не проводиться незалежно та неупереджено і порядок, за яким він проводився або проводиться, в обставинах, що склалися є несумісним з наміром піддати відповідну особу правосуддю.[vii]

Таким чином, статутом було закріплено відомий принцип комплементарності. Як слушно зазначає М.М.Гнатовський, висновок у справі про Римський статут було надано Конституційним Судом України у час, коли не існувало жодної практики застосування принципу комплементарності власне МКС (що почав функціонувати лише у 2003 р.) та його тлумачень Асамблеєю держав-учасниць. Останні повинні братися до уваги при тлумаченні положень Римського статуту (зокрема щодо принципу комплементарності) відповідно до пунктів 2 та 3 статті 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. (що є частиною національного законодавства України) як наступна практика застосування договору та угода, досягнута щодо договору державами, які беруть у ньому участь.

За змістом Римського статуту та подальшої практики його тлумачення та застосування принцип комплементарності є не проблемою, а, навпаки, гарантією від неправомірного втручання Міжнародного кримінального суду у компетенцію національних судових органів, і покликаний не обмежити обсяг суверенітету держави, а, навпаки, захистити його. Випадки, за яких Міжнародний кримінальний суд може визнати справу прийнятною всупереч позиції держави, яка має юрисдикцію щодо відповідних злочинів, обмежуються лише ситуаціями невиконання такою державою (з об’єктивних або суб’єктивних причин) її міжнародних зобов’язань, що випливають із імперативних норм загального міжнародного права та укладених нею міжнародних договорів.

Відтак, відверто неспроможними видаються спроби російських діячів, зокрема, голови Конституційного суду Росії В.Зорькіна дискредитувати Міжнародний кримінальний суд. Не мають під собою жодних правових підстав тези про те, що нібито Статут МКС суперечить міжнародно-правовим актам у питанні імунітетів голів держав («Відповідно до Міжнародної конвенції про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів 1973 р. глава держави перебуває під міжнародним захистом завжди, коли він знаходиться на території іноземної держави. У той же час Статут МКС у статті 27 вказує на неприпустимість посилання на посадове становище обвинуваченого, що передбачає застосування Статуту до глав держав і урядів, членів уряду і парламенту»), бо у сучасному міжнародному праві утвердився підхід, за яким дія імунітетів вищих посадових осіб держави не перешкоджає притягненню до індивідуальної кримінальної відповідальності за міжнародні злочини, а Конвенція 1973 р. взагалі не стосується злочинів таких осіб. Це ж стосується тверджень про те, що Суд нібито є політичним інструментом («МКС може бути використаний владою або внутрішніми опозиційними силами країни для того, щоб вирішити в своїх інтересах внутрішньополітичний конфлікт, шляхом провокування цими силами злочинних ексцесів і втягування в цей конфлікт міжнародного правосуддя. Зараз так діє «постмайданна» Україна»); про те, що міжнародні судові органи виходять за рамки міжнародного права («Особливі побоювання викликає практика міжнародних судів із впровадження правових новел, які виходять за рамки міжнародного права і одержують у рішеннях цих судів як би прецедентну легітимацію»); про передання державами судам елементів національного суверенітету («аналіз статутів і досвіду дій існуючих міжнародних судів показує, що безумовне визнання їхньої юрисдикції майже завжди означає не тільки правовий конфлікт з Основним законом відповідної держави, але і відмову від застосування найважливіших принципів Основного закону. Тобто, добровільне вилучення на користь міжнародного суду важливих елементів національного правового суверенітету»).[viii] Вказані твердження базуються на нерозумінні і свідомому перекручуванні норм міжнародного права і конституційного права держав, але, на жаль, подібні «аргументи» часом використовують і вітчизняні противники поширення юрисдикції МКС на територію України.

Перспективи звернення до Конституційного Суду України у зв’язку зі змінами, які відбулись з моменту ухвалення Судом рішення у 2001 р. і можуть передбачати інше тлумачення змісту Статуту МКС наразі незрозумілі. Одним зі шляхів, який може бути розглянутий, є внесення змін до Конституції України, якими би передбачалось, що Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, передбачених Римським статутом МКС.

Аналогічні норми були включені до Основних законів ряду держав. Так, до Конституції Франції додана нова стаття 53-2, відповідно до якої Республіка може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, як це передбачено договором, підписаним 18.07.1998 р.[ix] Конституція Люксембургу була доповнена такою нормою (ст. 118): «Положення Конституції не перешкоджають схваленню Римського статуту Міжнародного кримінального суду, прийнятого в Римі 17.07.1998 р., і виконанню зобов'язань, що випливають зі Статуту, відповідно до умов, зазначених у ньому».[x]

Статтею 7 Конституції Португалії було закріплено, що з метою досягнення міжнародної справедливості, що сприяє дотриманню прав як окремих осіб, так і народів, і відповідно до положення про комплементарність та інших умов, визначених у Римському статуті, Португалія може прийняти юрисдикцію Міжнародного кримінального суду.[xi]

Можливий і розгляд пропозицій щодо більш широкого підходу, згідно з яким до Конституції України може бути внесено норму про визнання юрисдикції міжнародних судів на підставі діючих міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України,[xii] або, враховуючи діяльність міжнародних трибуналів ad hoc, які створюються для здійснення правосуддя над фізичними особами за обвинуваченням у вчиненні міжнародних злочинів, – про визнання і юрисдикції міжнародних судів, що діють на основі статутів, прийнятих Радою Безпеки ООН.[xiii]

Включення відповідних норм до Конституції України матиме наслідком поширення юрисдикції Міжнародного кримінального суду на всю територію України, тобто і на Автономну республіку Крим, і на частини Донецької і Луганської області – на території, де Україна, з об’єктивних причин, нездатна притягти до відповідальності осіб, винних у злочинах проти людяності чи воєнних злочинах, йдеться зокрема, і про вищих посадових осіб Російської Федерації як організаторів цих злочинів.

 

[i] Rome Statute of the International Criminal Court (Rome, 17 July 1998)

[ii] Цюкало В.Ю. Щодо участі України в Римському статуті Міжнародного кримінального суду 

[iii] Закон України «Про приєднання України до Угоди про привілеї та імунітети Міжнародного кримінального суду» від 18.10.2006 р.

[iv] Висновок Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Президента України про надання висновку щодо відповідності Конституції України Римського Статуту Міжнародного кримінального суду (справа про Римський Статут) № 3-в/2001 від 11.07.2001 р.

[v] Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року (із змінами, внесеними Законами України  від 8 грудня 2004 року N 2222-IV, від 1 лютого 2011 року N 2952-VI, від 19 вересня 2013 року N 586-VII, від 21 лютого 2014 року N 742-VII)

[vi] Гнатовський М., Кулеба Д. Гаазька справедливість по-українськи

[vii] Rome Statute of the International Criminal Court (Rome, 17 July 1998)

[viii] Зорькин В. Право силы и сила права

[ix] Constitution of France

[x] Luxembourg's Constitution of 1868 with Amendments through 2009

[xi] Constitution Of The Portuguese Republic. Seventh Revision [2005]

[xii] Селівон М. Ф. Проблеми конституційності Римського Статуту Міжнародного кримінального суду

[xiii] Зюкіна А. Г. Проблеми імплементації Римського статуту в Україні