Сюрреальна безпека

Концепція "пошуку ворогів" дуже ефективно втілюється у практичній політиці Кремля

Чесно кажучи, мені подобається благодушність і непорушний спокій наших найвищих високопосадовців у справі ставлення до національної безпеки. А ще – використання жупелу російської загрози на потребу моменту. Та бодай синхронізувати свої вчинки та заяви могли б...

Президент заявляє на весь світ, що українську незалежність пробують на міць, і прозоро натякає на сусідських експериментаторів. Через день Генштаб заявляє, що наразі масштабного наступу не передбачається... Мовляв, це не можна навіть гіпотетично розглядати. Це якийсь сюрреалізм.

Тішуся, коли військові починають оперувати термінами із царини муз. Це трапляється, здебільшого, тоді, коли знання власного "терену відповідальності", м’яко кажучи, кульгають. І очевидний приклад того, як "сюрреалізм" стає жорстокою реальністю – докази про російську військову присутність на Донбасі, завезені нещодавно до Вашингтона. Зрештою, звідти ж, з арсеналу доказів – апеляція євроінстанцій до Міжнародного трибуналу. А ще – цілком матеріальні документи Держдуми Росії, віртуальні, зате недвозначні заяви Путіна про розгортання воєнно-космічних сил і про намір доозброїти військо чотирма десятками балістичних міжконтинентальних ядерних ракет...

Кажуть, що путінська гра м’язами – для мізків російського обивателя. Певна річ, цілком відкидати внутрішню вжитковість агресивної риторики Москви також не є розважливим. Концепція "пошуку ворогів" дуже ефективно втілюється у практичній політиці Кремля. На цій хвилі, до слова, дістався президентської посади чинний президент РФ. Свого часу у Москві дуже болісно зреагували на спробу публікації статті Скотта Андерсона "Владімір Путін – зловісне сходження до влади" у журналі GQ. І вже тоді ця роздратованість стала промовистим доказом того, що заради формування «образу ворога» екс-кагебісти не зупиняються навіть перед терором проти власного народу. Але вибухи на Каширському шосе не обмежилися „внутрішнім ужитком”, їхнім вислідом стала нова бойня у Чечні.

Те, що відбувається зараз у Росії, а саме – систематичне зомбування мешканців на несприйняття і зневагу сусідів, те, що закидається для вжитку та ідеологічної потрави західного споживача, слід трактувати як чергову фазу війни з Україною. Фазу, розразовану на те, аби коли трапиться нагода масштабної інвазії, і світ, і Росія були внутрішньо готовими до такого повороту подій.