Події у Мукачевому поставили чинну владу і насамперед президента Порошенка у дуже скрутну ситуацію, яку можна охарактеризувати як цугцванг - коли будь-який хід веде до погіршення позиції влади.
Одною із засадничих ознак публічної влади є її монополія на леґітимне застосування насильства. Звичайно, на практиці насильство застосовує багато хто: від п'яного чоловіка у побутовій сварці на кухні до організованих злочинних угруповань чи повстанців і терористів, здатних знищити тисячі людей. Але право (саме право) на - назвемо його так - атакувальне насильство задля відновлення справедливості чи законності має тільки леґітимна публічна влада, яку ми часто називаємо для зручності просто державою.
Отже, вчора в мирному місті далеко в тилу трапляється акт насильства із використанням важкого озброєння. Президент (за сумісництвом - Верховний головнокомандувач) публічно дає правоохоронцям команду "роззброїти і затримати злочинців, які вчинили стрілянину і вбили мирних мешканців Мукачевого", про що поспішає поінформувати народ через свої екаунти у соцмережах.
Минає майже дві доби. Стрільці ПС, замість здатися, визнати провину та "щиросердно розкаятися у скоєному", проривають облогу міліції, знищують з ганатомету три міліцейські автомобілі і відходять з боями в гори. Правий сектор оголошує загальну мобілізацію, починає безстрокові пікети адміністрації президента та управлінь внутрішніх справ, виставляє блокпости на дорогах та вимагає відставки Авакова. Ба більше, на прес-конференції офіційний речник ПС інформує громадськість, що члени організації доставили мукачевським стрільцям, що відійшли в гори, додатковий боєкомлект. Лідер ПС веде перемовини з головою СБУ (і зауважте не про умови сдачі).
Тепер у Президента рівно дві опції: 1) таки вимагати, аби "терористи негайно склализброю або були знищені", як запропонував у вчорашньому блозі на УП член президентської фракції у парламенті Сергій Лещенко, або 2) домовлятися з ПС про ту чи ту форму компромісу (приміром, розмін Авакова на сдачу стрільців).
Вибір будь-якої з цих опцій тільки послаблять президентські позиції. Аби зрозуміти чому, потрібно відповісти на кілька запитань та взяти до уваги кілька ремарок.
1. Чому влада досі не штурмує кілька десятків бійців ПС, які (увага!) не утримують жодних заручників і перебувають в горах, а не в густонаселеному місті? Важко повірити, що бракує ресурсів. За бажання та наявності політичної волі, для "знешкодження" мукачевських стрільців ПС вистачило б "Альфи" чи міліцейського спецназу. Не штурмують - бо не відчувають підтримки суспільства. За найсвіжишіми опитуваннями (джерело до офіційної публікації результатів дослідження не маю право називати) антирейтинг (первищення негативної оцінки над позитивною) дій президента складає 25%, уряду - 52%, парламенту - 56%. А фундамент влади - це не кількість багнетів, це насамперед підтримка власних громадян.
2. Чому громадяни не довіряють власному уряду, який менше року тому обирали з таким ентузіазмом? Згідно зі згадуваним опитуванням, головними викликами суспільство вважає: 1) зростання цін (64%), конфлікт на сході України (57%), працевлаштування (32%), корупція (31%), пенсії (25%), охорона здопров’я (24%) - решта проблем турбують менше 10% громадян. Яка в нас найбільш розпіарена реформа? - Правильно децентралізація. В приіоритеті рівно для 2% громадян. Приєднання до ЄС - 3%. До НАТО - стільки ж. Отже, дії та пріоритети владних інституцій просто не відповідають суспільному запиту. Мандат довіри, який суспільство видало владі авансом 9 місяців тому, схоже скінчився.
3. Правий сектор. На відміну від електорату БПП чи тієї ж "Самопомочі", прихильники ПС - як правило дієві люди, не обтяжені зайвими інтелектуальними та експертними ваганнями і рефлексіями. Значна частина з них готові вбивати і вмирати за Україну. Інше питання, за яку саме Україну. Бо з цілісною візією неньки в них не менші проблеми ніж в чинного уряду.
Що маємо в сухому підсумку? Оголошення "мукачевських стрільців" ПС терористами та поводження з ними як з терористами - це по суті скатування в громадянську війну. Для запобігання якій у чинної влади наразі немає ані достатньої суспільної підтримки, ані ресурсу. Запит на соціальну справедливість та справедливе правосуддя в суспільстві явно не задоволений. Як результат, гасло "забрати активи у поганих хлопців і поділити їх між гарними хлопцями-патріотами" оволодіває широкими масами із загозливою швидкісю. І ПС є уособленням цього тренду. Сподіваюсь, на Банковій розуміють, що у разі розгортання повномасштабного конфлікту по лінії Президент - ПС немає жодних гарантій, що більшість з тих, хто підтримає ту чи ту сторону не фейсбучним лайком, а з автоматом в руках, виявиться по президентському боці.
Сісти з Ярошем за стіл перемовин без попереднього засудження дій представників ПС у Мукачевому, їхнього роззброєння та затримання - вчергове продемонструвати власну слабкість (нашому президенту не звикати вести перемовини з тими, кого він публічно називає "проросійськими терористами" і у кого руки по лікоть в крові). Це провокуватиме усіх інших розмовляти з чинною владою і насамперед з президентом з позиції сили. Якщо ПОП прогинається під вимоги РФ, "міжнародної спільноти" і навіть ПС, чому не почати говорити з ним мовою ультиматумів Коломойському чи тому ж "Азову"?
Війну за рейтинги у своїх політичних опонентів Порошенко виграв, але, яу з'ясувалося, перший постріл з гранатомету, який просигналізував, що час, авансованийсуспільством владі на проведення реформ фактично сплив, робить цю перемогу піровою.
Цугцванг - це не мат і навіть не шах. але в теорії ігор саме цугцванг означає те, що змінює результат партії з перемоги на поразку.