Нещодавно відбулися концерти в зоні АТО. Першим містом на шляху «Мистецького спецназу» був Маріуполь. До бійців полку АЗОВ ми приїхали вночі, близько третьої години. Зустрів нас Микола Псевдоватутін, як потім виявилося, за професією художник, - до війни він робив великі декорації в театрах, у тому числі і столичних. А під час Майдану Микола був головою оборони Київради. Після перемоги Революції Гідності він важко захворів складною формою запалення легенів, був на межі життя і смерті. Але, дякувати Богу, зусиллями гуцулів, які передали йому прополюс, а також голодуванням, Микола одужав, і не дивлячись на тяжкі випробування, які довелося йому пережити, зараз гідно захищає нашу Україну у складі полку АЗОВ.
Микола – надзвичайно скромна людина. І дуже про нас дбав. Нас нагодували смачною вечерею - картоплею з куркою, бутербродами з гострим сиром, чаєм. Все було дуже-дуже смачно! Нас зацікавило: чи кожен день хлопців так добре годують, чи це з нагоди нашого приїзду. Як з’ясувалося, з продуктами у бійців все нормально, вони харчуються смачно щодня. Все дуже чисто, каструлі блищать, дівчата-красуні готують смачну їжу. Після вечері ми з Зоєю Ружин, керівником «Мистецького спецназу», стали мити посуд, хоч нас і відмовляли, оскільки, у бійців є черговий. Але ми ж жінки, як це - залишити брудний посуд?
Спати нас розмістили у вагончиках. Дали чисту постіль, рушники. Туалет був в окремому вагончику, причому дуже пристойний - і сам туалет, і умивальники, і душова. Вранці, коли я вмивалася, я почула за спиною кроки, повертаюся і бачу: стоїть боєць в бронежилеті, зі зброєю. Я у нього запитую: «Ви мене охороняєте, чи теж хочете вмитися?» Він сміється: «Охороняю, звісно, але вмитися було б теж непогано!».
Я стала свідком ранкової Присяги на Вірність Україні, яку щодня складають бійці уславленого полку АЗОВ - не можливо було стриматі сліз. Гордість переповнювала моє серце. З такою любов'ю до Батьківщини і вірою в перемогу говорили воїни слова клятви.
Після сніданку в похідній їдальні ми зімпровізували для бійців кілька пісень - хлопцям було приємно.
Наш концерт мав відбутися для декількох батальйонів, приблизно для 1000 осіб, в найбільшому БК Маріуполя. Але, на жаль, його скасували через загрозу теракту і ми виступали в частині полку Азов. В їдальні бійці розставили стільці в ряди, протягом усього концерту за нами біля вікна три жінки чистили овочі для обіду, а на кухні щось готувалося.
Концерт подарував нашим воїнам справжню радість. Багато хто з бійців повинен був їхати на змагання між батальйонами, але командири дозволили їм залишитися і самі залишилися послухати концерт.
Коли ми ще готувалися до виступу, один з бійців, років 55, підійшов до артиста ансамблю «Дніпро» і попросив зіграти на сопілці «Політ Кондора», з радістю слухав, підспівував, потім ще попросив зіграти кілька мелодій, в тому числі знамениту мелодію Енніо Морріконе з кінофільму «Одного разу в Америці». А бандурист Тарас Силенко просто сів у дворі і співав козацькі пісні – навколо нього зібралися бійці, слухали, знімали на телефони, підспівували.
Запам'ятався Віктор - 24 річний боєць із Вінниці, який приїхав на місце концерту з цуценям. Він розповідав мені, що сумує за дівчиною, за батьками. І так було зворушливо дивитися, як м'язистий, сильний хлопець з татуюваннями, в камуфляжі возиться з милим цуценям.
Хочеться відзначити, що бійці в АЗОВі дуже ввічливі, всі вітають один одного, і за весь час перебування там я не чула жодного нецензурного слова. Загальне враження про бійців - хлопці, як на підбір: сильні, мужні, впевнені в собі. Здається, що вони всі молоді, хоча, звісно, є бійці різного віку - і молодь років двадцяти, і середній вік і літній. Але є загальне відчуття сили, завзяття, величезної енергетики - справжні воїни! Всі з приголомшливою виправкою і відразу видно, що це дуже добре підготовлені бійці. Ми спілкувалися з хлопцями - у них дійсно дуже серйозна підготовка при відборі в полк, сухий закон і постійні тренування.
Тут шкірою відчуваєш, що таке сила духу. Коли дивишся на бійців, то бачиш - кожен з них розуміє, навіщо він тут. Те, що називається гучним словом «патріотизм» тут вирує у повітрі, і ти вдихаєш його з кожним подихом. Не випадково, коли воїни співають Гімн України, вони притискають до серця не долоню, а кулак - беруть своє серце і віддають Батьківщині. І це не метафора.
"Ave Maria" перед хвилиною мовчання на виступі для бійців полку "АЗОВ" в Маріуполі
Наталія Шелепницька, оперна співачка, народна артистка України, Посол Миру, Кавалер Ордену святої Марії