Сьогодні відійшов один з найбільших сучасних мислителів, не пишу філософів, бо цього визначення для Андре Ґлюксмана (André Glucksmann 1937-2015) не достатньо. Він і бунтар (активний учасник студентської революції 1968 р. у Парижі) і правозахисник – виступив на захист Ічкерії, яку "зачищала" Росія. Нелегально через гори проник до Ічкерії, жив там, щоб особисто побачити, що таке геноцид по-російськи.
Його родина походить з Буковини. Військові завії двох світових війн занесли її до Франції. Однак пам'ять про Україну, не дивлячись на світову славу філософа, все ж зберігалася.
Вперше я зустрівся та зміг хоч трохи порозмовляти з ним на початку 90-х у помешканні блискучого перекладача другого генія з Буковини Пауля Целана – у Марка Білорусця.
А остання зустріч, вона на цім фото, у нього вдома у Парижі у червні цього року. Коли ми – Галя Акерман, Оксана Пахльовська і я – підходили до будинку, то назустріч поспішав син Андре Ґлюксмана Рафаель з валізою. На запитання – куди він поспішає, звично відповів – як куди, до Києва, бо ж моя дружина працює на Україну. Йшлося про Еку Згуладзе.
Не дивно, що першою реакцією путінських ботів була звіряча радість.
А нам залишається пам'ять про відважну і мудру людину. І не тільки тому, що мала серце до України і, як він сказав "ми віддали своїх дітей Україні, що більшого можемо зробити". А тому, що просто любив людей.