Вугледар - маленьке шахтарське містечко, що було побудоване у 60-ті роки у Донецькій області. Сюди з'їжджалися молоді фахівці - і профільні, і самих різних напрямків - місту потрібні були всі професії - адже воно створювалося з нуля.
Уявіть кілька тисяч ентузіастів, середній вік яких тридцять років, у них є робота, гроші, хороші, тільки що відбудовані спеціально для них квартири - і ви побачите Вугледар п'ятдесят років тому. А зараз, коли дощовим осіннім ранком ми їхали на шахту №3, нас зустріло похмуре обшарпане містечко з рідкими перехожими.
Екскурсія на шахту передбаченою не була. Вранці ми виїхали з Волновахи і навіть не встигли чаю попити. Тому, коли керівник «Мистецького спецназу» Зоя Ружин попросила мене заспівати перед шахтарями, які перед зміною зібралися на імпровізовану зустріч з артистами, я трохи розгубилася. Але, подивившись на обличчя чоловіків, яким через двадцять хвилин належало спускатися під землю і знаходитися там робочу зміну, іноді у виїмці не вище вісімдесяти сантиметрів, я заспівала те, що лилося з мого серця.
Всі артисти співали, ділилися тим, що у нас є - своїм теплом, своєю піснею. Співали українською, шахтарі плескали. А в кінці, коли ми запитали у них, що їм хотілося б почути, один із шахтарів попросив виконати "Спят курганы темные". Ми з Оленкою Кулик (заслуженою артисткою України, солісткою Київського академічного ансамблю української музики «Дніпро») підійшли до чоловіка і почали співати. Шахтарі підхопили - у них ця пісня «своя», рідна, можна сказати, шахтарський гімн. Нам здалося, що їх зворушило, що ми знали цю пісню і виконали її для них.
Після шахти ми поїхали прямо на концерт - в будинку культури в цей день ми виступали перед танкістами Першої окремої танкової бригади. Ми були щасливі порадувати бійців - артисти до них приїхали вперше за весь час АТО. Для них це було таке свято, що хлопці серед концерту вибігали за квітами для нас. Було дуже, дуже приємно! Всі бійці нам сердечно дякували. І ми дякували їм - за їхню службу нашій батьківщині.
Особливо хочеться сказати про командира бригади полковника Олексія Зобніна - ми дуже раді, що познайомилися з таким мужнім військовим, чудовою людиною, справжнім Командиром. Дуже хочеться побажати всім нашим воїнам: повертайтеся швидше з перемогою і нехай Вас Бог береже!
Фото: Олександр Удра
«ОЙ, Я ЗНАЮ, ЩО ГРІХ МАЮ» - У ВУГЛЕДАРІ
«ТАМ У ВИШНЕВОМУ САДУ» - виступ перед шахтарями в Вугледарі