Сюрпризи відкритих списків: Як спрацював новий закон про місцеві вибори

Не більше 12% виборців напередодні дня голосування мали уявлення про те, як працює виборчий закон. А система відкритих списків, про яку багато говорилось, на практиці виявилась надзвичайно складною, що, зокрема, відобразилось і на тривалості підбиття результатів місцевих виборів. А списки виявились не такими вже й відкритими. Як же спрацювали відкриті списки на практиці?

Вибір без вибору

Одним із перших відкриттів для громадян після оголошення офіційних результатів виборів, напевне, стане те, що зовсім не ті люди, за яких вони проголосували, врешті будуть обрані депутатами. А деякі округи депутатами не будуть представлені взагалі.

І попри назву «відкриті списки», система висування кандидатів, навпаки побудована так, що не залишає виборцю вибору.

Отже, політичні партії затверджують список, який складається із першого кандидата – лідера списку, який автоматично потрапляє у раду, якщо партія долає прохідний 5% бар’єр, та інших кандидатів, кожен з яких закріплений за певним округом. При цьому партії не зобов’язані висувати кандидата на кожному окрузі.

Виборець може обрати тільки один варіант в бюлетені.

Або голосувати за партію та лідера її списку, якщо партія не висунула кандидата в цьому окрузі, або - за конкретного кандидата від партії, закріпленого за округом та, відповідно, лідера списку, по якому він йде. Виходить вибір без вибору - якщо подобається партія, а лідер – ні, все одно мусиш підтримати його, і навпаки – подобається людина, але не подобається партія, все одно громадянин змушений за нього голосувати.

Або ж виборець може проголосувати за кандидата від свого округу від іншої партії.

Перелік прохідних кандидатів формується тільки після підрахунку голосів ТВК. Кандидати розташовуються в порядку зменшення відсотку голосів виборців, поданих за відповідну місцеву організацію партії від загальної кількості голосів виборців, поданих за всі місцеві організації партій.

Як наслідок, непоодинокими виявилися ситуації, коли партія перемогла на певному окрузі, але депутатом став не той кандидат, за якого проголосували люди, а інший партієць – який отримав вищий рейтинговий бал.

Другий варіант виборчого казусу – кандидат переміг в окрузі за кількістю набраних голосів, але він належить до партії, яка не подолала 5% виборчий бар’єр – такий депутат взагалі не пройде до місцевої ради.

І варіант третій - в межах одного округу можуть пройти одразу два і більше депутатів від різних політсил, які подолали 5%-й бар'єр.

В кінцевому підсумку людям буде важко пояснити, чому переможці не завжди стають депутатами або чому аутсайдери отримують депутатський мандат.

Гра на зменшення

Головною вадою цього виборчого закону є неоднорідність округів за чисельністю виборців. Не обов’язково набрати більшу у абсолютному значені кількість голосів – достатньо обрати округ із невеликою кількістю виборців і отримати за рахунок цього перевагу. У цьому випадку серед кандидатів від однієї партії, які балотуються по округах з різною кількістю виборців, перемогти може той, хто набрав меншу кількість голосів.

Наочний приклад - місто Ірпінь, що на Київщині. Так, в Ірпінську міську раду пройшли 7 партій – 15 кандидатів від партії «Нові обличчя», 5 - від БПП «Солідарність», 4 – від ВО «Свобода», 4 - від «Укроп», 3 – від «Батьківщина», 3 депутати від партії «Солідарність жінок», та два депутати від партії «Захисники вітчизни».

Як відомо, лідер списку партії, що набрала 5% голосів виборців, потрапляє до складу місцевої ради автоматично. Тому, проаналізуємо, скільки голосів виборців та який рівень підтримки на округах здобули кандидати, які стали наступними після лідера та щодо яких застосовувалась система ранжування.

Так, кандидат №2 від партії «Нові Обличчя» набрав 797 голосів виборців на своєму окрузі та майже 67% підтримки. Номер третій у списку набрав 670 голосів виборців та, відповідно, 59% підтримки. Цікаві результати №4 у списку цієї політсили – 200 голосів виборців та…50% підтримки. Номер 11 – 453 голоси виборців, це 43% підтримки виборців, тому в партійному рейтингу цей кандидат опинився тільки у другій десятці.

Тобто, не обов’язково набрати більше голосів, ніж твої конкуренти по округу - потрібно просто обрати правильний округ із невеликою кількістю виборців, щоб показати результат вищий, ніж у однопартійців!

Подивимось на результати інших партій, що потрапили до Ірпінської міської ради. Другий номер списку БПП «Солідарність» набрав 131 голос – це 25% підтримки на своєму окрузі. Третій номер у списку цієї політсили набрав…251 голос, але це уже - 23% підтримки. І перелік таких прикладів дуже довгий.

Цікавим є результат маловідомої партії «Захисники вітчизни», яка подолала 5% виборчий бар’єр в Ірпені. Номер два у списку цієї політсили набрав лише 53 голоси виборців та 11% підтримки на окрузі, тим не менш - став депутатом. Для прикладу, найнижчий результат кандидатів від партії «Нові Обличчя», переможця виборів в Ірпені – 165 голосів виборців, та 19% підтримки на окрузі. Тобто, втричі більше, ніж віддали за кандидата «Захисників вітчизни» - і тим не менш, останній кандидат не став депутатом міськради.

А людина набравши лише 53 голоси (11,32%) – стає депутатом. І ця людина зовсім не обов’язково є переможцем на своєму окрузі. Вона може на своєму окрузі зайняти 5 місце, а при ранжуванні у виборчому списку своєї політичної сили, посісти перше місце.

Ось в чому головна недосконалість цього закону. Хіба таку систему можна назвати «відкритими списками»? Радше, російською рулеткою. Адже кількість голосів виборців, як виявилось, не є вирішальною!

Для чого тоді було ділити адміністративно-територіальні одиниці на округи і закріпляти за ними кандидатів? У розумінні звичайного виборця – для того, щоб обрати представника від свого округу. До якого потім можна звертатися за допомогою в питаннях, що стосуються діяльності органу місцевого самоврядування. Кандидати всю виборчу кампанію працювали з виборцями свого округу, агітували за власне бачення розвитку міста, району, області…. І виборці лише потім зрозуміють, що адресувати свої питання й вимоги нема кому. Кандидата, якого вони обрали і він отримав більшість голосів по округу навіть не обрано депутатом ради.

В даному випадку йдеться про порушення принципу рівності. Проблема є не тільки в тому, що депутатами стають далеко не ті кандидати, за яких голосували люди. А й в тому, що не всі округи та райони будуть мати свого представника в місцевій раді.

Далі – приклад Львівської обласної ради. Вже сьогодні можна говорити про те, що у Львівській облраді не будуть представлені два райони – Мостинський та Старосамбірський. Загалом у Львівській області на цих виборах було 84 територіальних виборчих округи.

Що ми бачимо за результатами голосування?

У 22 округах не буде жодного представника в облраді. Не пройшов жоден депутат.

13 округів матимуть по два депутати.

Решта – по одному.

Тобто, не всі райони будуть представлені в обласній раді. І це – приклад лише однієї Львівщини, а таку нерівномірність ми побачимо по всій країні у радах всіх рівнів.

Виборчий туризм

Натомість цей закон зберіг всі гірші «традиції» та старі технології місцевих виборів – такі як виборчий туризм. Закон, як і раніше дає змогу організовувати масові поїздки виборців для голосування у потрібні регіони.

Закон говорить, що кількість територіальних округів визначає ЦВК. А рішення про утворення округів, тобто - визначення їх конкретних меж ухвалює ТВК. Утворюються округи з приблизно рівною кількістю виборців у кожному - у кількості, що дорівнює загальному складу відповідної місцевої ради та з врахуванням меж звичайних виборчих дільниць.

За календарним планом територіальні округи для проведення виборів депутатів рад всіх рівнів були утворені 19 вересня 2015 року.

Отже, на момент, коли приймається рішення про утворення виборчих округів критерії щодо їх утворення з приблизно рівною кількістю виборців комісією витримані. А далі включається практика минулих виборчих кампаній.

Виборці масово починають змінювати своє зареєстроване місце проживання.

Яскравий приклад цьому – ситуація із Павлоградом, де через масову «виписку» виборців ледве не був зірваний другий тур виборів.

А от менш помітною була ситуація в інших регіонах, наприклад – в Лубнах. Так, на одній із виборчих дільниць територіального виборчого округу №28 з виборів депутатів Лубенської міської ради Полтавської області залишився 1 (!) виборець.

17-та дільниця – 342 виборця, 16-та дільниця – 760 виборців, 18-та дільниця – 59-та виборців і… 21-ша дільниця – 1 виборець.

При цьому, фактично змінювати виборчу адресу заборонили тільки одній категорії українців – переселенцям. Ця проблема неодноразово порушувалась і народними депутатами, і громадськими організаціями – але влада зробила все, щоб не допустити переселенців до участі у виборах. Фактично позбавила права на голосування більш як мільйон українців. Що також відобразилося на результатах виборів.

В той же час, якщо право голосувати переселенці так і не отримали, то право балотуватись у них ніхто не забирав. Як наслідок, багатьох тимчасово переміщених осіб використовували у іншій виборчій технології – «клонах». Кривий Ріг, Хмельницький – прикладів багато.

Вважаю, що по-перше, це дискримінація – не допускати до участі у виборах власних громадян, по-друге - цинізм найвищого рівня – використовувати складне становище переселенців та застосовувати людей в якості «клонів».

Це лише декілька прикладів вад цього виборчого закону.

І вже сьогодні можна говорити, що закон про місцеві вибори має бути доопрацьований. Зараз. Раз і назавжди, а не хапатися за його переписування напередодні чергових місцевих виборів.

Питання необхідності уніфікації виборчого законодавства вже не вперше постає в Україні. Вирішити його можна дуже просто - ухвалити Виборчий кодекс. Але це вже тема іншої статті.

Володимир Пилипенко, Представник України у Венеційській комісії, кандидат юридичних наук, народний депутат України VI-VII скликань,