Неоціненний "Укрспирт": що насправді стало перепоною приватизації державної монополії?

Останні конфлікти та ультиматуми представників пропрезидентської команди БПП та пропрем’єрського "Народного фронту" у парламенті та у медійному просторі – лише ширма, за якою групи інтересів бажають прикрити справжні багатомільйонні оборудки. І хто б зі світових політиків не намагався примирити представників діючої влади, "хватальний рефлекс" і бажання швидкої корупційної наживи настільки розвинені, що подолати ці негативні явища зможе хіба що нова хвиля суспільного обурення.

При цьому політичний розподіл на різні партійні табори – досить умовний. Мова йде більше про протистояння різних бізнесових кіл. Наступний раунд "дерибану" вже напівпритомних активів, що знаходяться у державній власності, відбудеться у наступному році. Війна розгортатиметься за можливість вдало приватизувати ті чи інші державні підприємства.

В уряді Арсенія Яценюка вже оголосили 2016-й роком приватизації і планують отримати до 20 млрд. грн. доходів у бюджет від продажу держпідприємств. Втім, попри збитковість держактивів, значні втрати бюджету та неефективність використання такого потужного ресурсу, Верховна Рада вже майже рік блокує початок процесу приватизації. Очільник уряду навіть підрахував, що у 2015 році парламент десять разів відхиляв пакет законопроектів щодо приватизації державних підприємств. "Державні компанії повинні перестати бути годувальницями політичних сил. І єдино правильний шлях щодо управління такими компаніями – це приватизація на прозорих і конкурентних умовах, із залученням, у першу чергу, іноземного інвестора", - ображено заявив пан Яценюк на одному із останніх засідань Кабміну. Чи справді народні обранці так дбають про державні інтереси, чи в такому тендітному питанні, як приватизація, захований інший, меркантильний інтерес?

Найцікавіше спостерігати за кулуарним перетягуванням канатів між двома групами впливу – пропрем’єрською та пропрезидентською – на прикладі державного підприємства "Укрспирт". У 2014 році його, за певним непублічним розподілом впливів, контролював представник від "Народного фронту", давній соратник Арсенія Яценюка – Андрій Іванчук. На початку року пропрем’єрській силі довелося поступитися впливом: в.о. голови "Укрспирту" став Роман Іванюк. Під час свого спілкування із пресою, пан Іванюк не приховав, що знаходиться на посаді директора держпідприємтсва із однією метою – аби підготувати його до приватизації. На його думку, спиртову монополію можна цілком прибутково для держави продати за близько 300 млн. доларів. В свою чергу ще минулого року соратники прем’єра говорили про те, що "Укрспирт не може коштувати більше 200 мільйонів гривень. В свою чергу у Міністерстві аграрної політики вважають, що приватизація державного підприємства "Укрспирт" поповнить державний бюджет на суму близько 5 млрд гривень. І навіть остання цифра – суто символічна ціна: експерти натякають, що у разі проведення вдалої модернізації потужностей держпідприємтва, ціна може зрости до захмарних 3,5-4 мільярдів доларів. Тож цілком зрозуміло, за що боряться два умовних табори: кожна сторона грає на "пониження" ціни "Укрспирту", вочевидь плануючи його викупити на максимально вигідних умовах.

При цьому у пропрезидентської команди наразі ресурсів значно більше. Цілком очевидно, що усі менеджерські якості пана Іванюка були спрямовані не на ефективне управління підприємством, а на створення зручного "цінового коридору" для майбутньої приватизації державного гіганта.

Окремо слід зазначити на ролі пана Іванюка в керівництві держаним підприємством. На початку грудня він подав у відставку з посади в.о. голови "Укрспирту" за власним бажанням. При цьому в прес-службі держкомпанії причиною відставки назвали саме затримку із приватизацією "Укрспирту".

Для розуміння глибини непублічності кадрових призначень в українській владі, слід зазначити, що сам Роман Іванюк – звичайний виконавець, найманий менеджер, за яким стоять більш потужні гравці. До свого призначення пан Іванюк працював у інвестиційному бізнесі, зокрема був керуючим директором, головою департаменту інвестиційного банкінгу компанії "Конкорд Капітал". Тої самої інвестиційної компанії, гендиректором якої є Ігор Мазепа. Успішний інвестбанкір часів президентства Януковича, який організовував юридичний супровід скандальної угоди купівлі "Сім’єю" у медіа-холдингу "УМХ", водночас є соратником голови Адміністрації Президента Бориса Ложкіна.

Тоді, влітку 2013 року, пан Мазепа, маючи й свою частку у медійному бізнесі, допомагав своєму другові Ложкіну "красиво упакувати" холдинг і продати його за рекордні півмільярда доларів! Знайомства (а особливо на тлі спільних бізнес-інтересів) у вітчизняній політиці нікуди не зникають. І ось вже після Революції Гідності Ігор Мазепа став корисним для нинішньої влади, поєднавши в собі роль такого собі head-hunter і "смотрящего". Щоправда, на перший погляд нічого нелегального: Мазепа за домовленістю із Ложкіним, входить у наглядові ради різних структур. Так, наприклад, з осені 2014 інвестбанкир увійшов до наглядової ради державного "Укрексімбанку", який також свого часу став ланкою в угоді з продажу "УМХ" між Ложкіним та Курченком. Тоді державний банк використовувався попередньою владою як майданчик для перекачування коштів, а нині особистий інвестбанкір глави АП "наглядає за спокоєм" активів свого соратника.

Крім того, Ігор Мазепа допомагає главі АП із цінними кадрами. Окрім свого протеже в "Укрспирті" він також рекомендував Андрія Геруса у члени Національної комісії із регулювання енергетики та комунальних послуг. Сам Герус у липні цього року пішов з посади за власним бажанням.

І хоча призначення Романа Іванюка в.о. "Укрспирту" навряд чи мало на меті поновлення колишніх "сірих" схем роботи державного підприємства, однак подейкують, що керівництву держкомпанії не без зусиль АП таки вдалося налагодити "співробітництво" з оточенням попередніх бенефіціарів непрозорих схем часів екс-президента Януковича – Юрієм Іванющенком та Олексієм Чеботарьовим. В очі впадає ще одна помітна деталь: усі кадри, рекомендовані Мазепою та призначені АП у держструктури, через певний час – йдуть з посад за власним бажанням. Виникає враження, що вони виконують певну місію, яка заздалегідь узгоджена на найвищому рівні, після чого – знову повертаються в орбіту приватного бізнесу.

Маємо класичну для українських політичних реалій ситуацію із клановістю, тінізацією та підкилимною грою двох груп інтересів, які мають можливість впливати на рішення у державі. Так, цікаво було б дослідити можливий зв’язок нинішнього очільника АП у справі про зняття санкцій з одного із колишніх "стовпів" режиму біглого президента Віктора Януковича – Юрія Іванющенка («Юра Єнакіївський»). Нещодавно стали відомі подробиці спроб останнього зникнути зі списку розшукуваних осіб на сайті Інтерполу. Нардеп та в колишній журналіст Сергій Лещенко стверджує, що саме питання "близькості" Бориса Ложкіна та Юрія Іванющенка у здобутті спільних дивідендів по "Укрспирту" і є тією обставиною, яка неухильно приближує зняття санкцій із колишніх соратників Віктора Януковича. "Джерела стверджують, що адміністрація президента наполегливо просила Шокіна допомогти в питанні непродовження санкції на арешт Іванющенка, що є підставою для зупинення розшуку через Інтерпол", - пише у своєму блозі Лещенко.

До речі, це вже не перший скандал, пов'язаний із креатурами нинішнього глави АП Ложкіна. Запрошуючи на керівні державні посади менеджерів із пулу своїх колишніх бізнес-партнерів, пан Ложкін створює певний імідж із неприємним присмаком для свого боса. Згадаймо, якими скандалами супроводжувалося призначення, пролобійовані главою АП: мова про все тих же "інвестбанкірів", які перейшли працювати у владу, - голову податкової Романа Насірова та керівника Фонду держмайна Ігоря Білоуса. Схоже, у спритного очільника президентської канцелярії схоплено все.

У всій цій банальній схемі важко пояснити одну річ: для чого держава із такими потугами створює 6 окремих антикорупційних органів (не рахуючи самих структур ГПУ та МВС), якщо її перші особи не мають жодного наміру злізати із "сірих" схем? Вочевидь, спокуса до легких грошей настільки велика, що жодне антикорупційне відомство не стане на заваді її реалізації. Втім, існує й інша версія: насправді, "схеми" на тому ж "Укрспирті" таки усунуть, а саме підприємство продадуть ефективному власникові. А от хто ним стане після приватизації – і дасть відповідь на запитання, чи є нинішнє управління підприємством ефективним, чи його просто використовують у якості чергової "дійної корови" поки ще є час.