28 січня цього року народні обранці зробили важливий крок на шляху реформування правосуддя – парламентом був ухвалений проект Постанови про включення до порядку денного третьої сесії Верховної Ради законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) і про його направлення до Конституційного Суду України.
Проте, проводячи таку важливу реформу, не зайвим було б, якщо б її ініціатори і модератори ознайомилися із досвідом інших держав, оскільки Україна не перша намагається перебудувати свою судову систему. Вельми повчальним в цьому плані є досвід Сербії, в якій звільнені судді спромоглися через Конституційний суд поновитися на своїх посадах, так як законодавство, на підставі якого їх було звільнено, Суд визнав неконституційним. Беручи до уваги те, як реформа правосуддя проводиться в Україні, на жаль, досвід Сербії може повторитися і в нас.
Розглянемо детальніше, як реформують систему правосуддя в стінах українського парламенту. Постановою Верховної Ради України від 22.12.2015 цей законопроект вже був включений до порядку денного третьої сесії Верховної Ради України і направлений до Конституційного Суду України для отримання висновку. Свій вердикт Суд надав 22.01.2016. Вказаний проект закону було визнано таким, що відповідає вимогам ст. 157 та 158 Конституції України, і не висловлено жодних зауважень до його змісту.
Наступними стадіями розгляду цього законопроекту, відповідно до Конституції України та Закону України «Про Регламент Верховної Ради України», мало б бути його попереднє схвалення, а потім – прийняття як закону. І все, на цьому процедура завершується.
Однак, напевне, це не були б українські політики, якби вони чітко дотримувалися встановлених процедур і правил гри. 26 січня поточного року Президент України вніс доопрацьований проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)». Основне доопрацювання якого полягало в єдиній зміні — залишенні за Верховною Радою України права висловлювати недовіру Генеральному прокуророві.
До того ж, під час розгляду цього законопроекту на пленарному засіданні двічі було зазначено, що попередній проект закону, який раніше вже був предметом розгляду парламенту, вважається відкликаним.
Однак, що на думку Президента та народних депутатів відкликати можна, не завжди дозволено зробити відповідно до норм Закону України «Про Регламент Верховної Ради України». Згідно з його ст. 144, яка має назву – відкликання законопроектів про внесення змін до Конституції України:
проект закону про внесення змін до Конституції України може бути відкликаний за зверненням ініціатора його подання лише до моменту його включення до порядку денного сесії Верховної Ради України;
законопроект про внесення змін до Конституції України, який включено до порядку денного сесії Верховної Ради, але постанова про звернення Верховної Ради щодо нього ще не направлена Верховною Радою до Конституційного Суду України, може бути відкликаний лише за згодою Верховної Ради;
із Конституційного Суду законопроект може бути відкликаний також за рішенням Верховної Ради України у будь-який час до дня його першого розгляду на пленарному засіданні Конституційного Суду України.
Таким чином, проект закону про внесення змін до Конституції України, щодо якого наданий висновок, а тим більше — позитивний, відкликати вже не можна. Більше того, народні депутати навіть не приймали з цього питання будь-якого рішення.
Єдиним правильним і законним вирішенням цієї ситуації, було б ухвалення ВРУ постанови по порядок роботи над законопроектом, із встановленням строків для подання правок і пропозицій до його змісту. Таким чином, можна було б внести до його тексту норму про надання парламенту права висловлювати недовіру Генеральному прокурору. Однак, як часто трапляється в українській політиці, було придумано абсолютно нелогічний і незаконний інший спосіб.
Судова реформа в Україні, на жаль, розпочинається із порушення Закону України «Про Регламент Верховної Ради України». Така ситуація буде мати наслідком і незаконність усіх наступних кроків на шляху оновлення суддівської системи. Однак, народні депутати чи то від незнання, чи то умисно не звертають на це уваги.