Одна з ключових вимог Революції Гідності, на якій здобували собі популярність нова політична верхівка, було запровадження ефективних процесів із очищення влади. Горезвісний процес люстрації затягнувся вже на 2 роки. Однак справжніх результатів досягнуто так і не було.
За даними Міністерства юстиції, за півтора роки під дію закону про люстрацію потрапило всього 940 чиновників. При цьому, загальна кількість державних службовців нараховує близько 300 тис. чоловік. Загалом, під критерії нинішнього закону «Про очищення влади» потрапляє всього 5 тис. чоловік. До прикладу, в одному із самих корумпованих правоохоронних органів, який виконував злочинні доручення попередньої влади – Генеральній прокуратурі, за весь цей час було люстровано всього 209 співробітників. При цьому, корупційні скандали, пов’язані із найвищими посадовими особами відомства, продовжуються мало не щодня. І це при тому, що загалом в органах прокуратури працює близько 20 тисяч співробітників.
Нинішня влада опинилася у дуже незручній ситуації: з одного боку, не задовольнила революційний запит суспільства, з іншого – не змогла створити новий порядок для державної служби, який би унеможливлював корупційні прояви. Варіантів було два: або діяти, як у Грузії, де одразу після революції просто звільнили всіх чиновників, правоохоронців та суддів; або гучно не піаритися із даним питанням, та планомірно впроваджувати реформи, перш за все – судову та державної служби.
Що робити далі? Потрібно змінювати недосконалий закон про люстрацію. Схоже, розуміння необхідності подібного кроку мають і на Банковій, і на Грушевського. Так, вже найближчим часом очікується рішення Конституційного суду стосовно конституційності окремих положень закону «Про очищення влади». Тлумачення КС буде відповіддю на об'єднане в одне конституційне провадження подання Верховного суду України і 47 народних депутатів (всі від фракції «Опозиційного блоку»).
Головним провайдером змін, як завжди, виступили західні партнери. Так, Венеціанська комісія ще влітку минулого року внесла свої зауваження щодо закону «Про очищення влади». Зокрема, у висновках експертів мова йшла про те, що варто відокремити процес люстрації від боротьби з корупцією. Також у висновках Венеціанської комісії говорилося про те, що люстрація не повинна замінити структурні реформи, націлені на боротьбу з корупцією і посиленням верховенства закону. І люстрація – це не політичний механізм боротьби з політичними опонентами.
Дійсно, основна проблема, яка негативно вплинула на процес люстрації, полягала не у хибності самої ідеї, а у невідповідності очікувань від суспільства. Влада помилилася у підходах, помилково замінивши словом «люстрація» боротьбу із корупцією в органах влади. Тож не дивно, що сам процес «очищення» без проблем був застосований саме серед чиновників середньої та нижчої ланки, які просто не могли пручатися нормам закону (подекуди в їхніх діях не було жодного злочину, але від них вирішили просто позбутись).
Слід зазначити цікаву особливість: одразу після революційних подій, у березні-липні 2014-го, за даними з 14 міністерств, було звільнено лише 4,7% від загальної кількості усіх чиновників. Найбільше зазнали звільнень саме середня та нижча ланка спеціалістів. А після прийняття закону у вересні 2014-го, кількість звільнених чиновників зменшилася ледь не вдвічі – до 2,5%!
Ще одна проблема на шляху до успішного запровадження процесу люстрації – відсутність системних змін у судовій гілці влади. Саме завдяки суддям, які ще працювали у період президентства Віктора Януковича, та прогалинам в законі про люстрацію, - високопоставленим чиновникам вдається відновитися на попередніх посадах. Проте реальним спеціалістам не вистачає правової допомогу аби повернутись на свої посади. Ті, хто брав хабарі – повернулись. Ті, хто працював і з отриманої зарплатні утримував родину – повернутись не мають змогу. Хоча держава їх реально зараз потребує.
До того ж, «відлюструвати» саму судову систему нинішній владі не вигідно, адже в такому стані вона може ще стати у нагоді. Адже, якщо чиновник підозрюється в корупції або інших злочинах - винним його визнати може тільки суд, який влада зараз може контролює так само, як і за часів Януковича. Навіщо тоді люстрація? Чи не для того, аби «свої» уникнули відповідальності у судах?
Навіть у самі Адміністрації Президента не дотримуються норм люстрації. Згадаймо лише приклад заступника голови Адміністрації президента Олексія Дніпрова, який у відповідний до закону люстраційний період був заступником міністра освіти Табачника, однак його знову призначили на посаду в АП. До речі, згідно із нормами того ж закону, рішення про звільнення чиновника приймає його безпосередній керівник (що також було об’єктом критики з боку Венеціанської комісії), тож виходить, Президент чомусь вирішив не звільняти колишнього посадовця часів Януковича у підконтрольній йому Адміністрації.
Змінити підходи має і реформа держслужби, яка вже триває з травня цього року. Вона має чітко розділити призначення на державні посади від політичних впливів. Ще одне просте рішення - запровадження електронного урядування. Зниження людського фактору у прийнятті рішень – значно б оновило та дебюрократизувало адміністративно-дозвільну систему. Вже не кажучи про зниження рівня корупції та збільшення довіри до держави.
Зрештою, революційна необхідність та політична доцільність остаточно знівелювали сам процес люстрації. На тлі подальших корупційних скандалів, тему «очищення влади» в найближчі роки підійматимуть вже нові політичні гравці. А зараз завдання суспільства будувати правову країну, а не країну, до верховенство права та справедливість не є головними цінностями.