Як я провела вихідні?
Не питайте. І даже не заїкайтесь питать. Бо я вам розкажу.
Мама моя завжди казала, "от вєчно ти, Тетяно з кимсь як звяжешся..." Цього раз мама казала "Дивися, бо опозориш людей". Але як з такими людьми їздить то опозориться не вийде)))
Вобщим цими вихідними ми команда артістів- їбаністів #ЯкЗдрасті зробила видатний марш-бросок на схід і на південь, а саме по маршруту Київ-Маріуполь-секретне місце-Бердянськ-Маріуполь-Київ.
Перш за все ми страшно дякуємо кожній людині яка словом і копійкою підтримала нас під час читань на Трої , нагадую тоді ми зібрали 7000 гривень і 10 євро, з них 2,450 витратили на дорогу, а решту віддали місцевій волонтерці Valentina Polonchevskaya.
Щоб ви понімали, оці люди, яких я страшенно люблю, тоість мої колєги по #ЯкЗдрасті, абсолютно і полностю ненормальні. Потому шо вони як правовєрні зожніки робили планку скрізь і всюди.
Стояли в проході вагону, на пероні вокзалу, на вокзалі в Маріуполі під написом "Люля-кебаб. Шахтьор уяб.", і далі іще скрізь де можна було знайти рівну площину.
Отже ці планочніки-неформали, навіть мене з пошкодженою рукою завлєклі до свого ненормального руху за все хороше проти всього поганого.
А Люда Лещук уложила мене в армреслінгу на лєву руку. Волшебна женщіна. Ми з Євгеном планували ше переприсідать друг друга, но времня не хватило.
Окрім спортивних звершень ми мали багато чарівних зустрічей, які напевно назавжди змінили мене. Це такі іскорки, які перевертають в тобі розуміння всього що ти бачив у житті.
І знаєте що, перш за все я прошу вибачення, за те що думала, що ці люди, які живуть на прифронтовому сході не досить патріотичні. Якщо зможете - пробачте.
Тепер я точно знаю, що бути патріотом і україномовним у Києві, чи на Полтавщині, де ти разом з більшістю - це одне. І зовсім інше - говорити "добрий день" ризикуючи вигребти.
Боротися за свою Україну з ризиком фізичного знищення. Стояти насмерть у цій боротьбі коли ти в меншості - це такий патріотизм і такий героїзм, що навіть осягнути важко. Тому я з подвоєною силою тисла руки тим людям, які боряться, які там стоять і за нас з вами.
А ще ми були в секретному місці у дуже секретних хлопців. Вони надзвичайні і фантастичні. І я дуже вдячна Валі, що завезла нас туди.
Бердянськ. Я буду чесною, якщо скажу, що це був найважчий мій виступ, адже читати, коли фоном кричить "запахла вєсной" - це тяжко. Але знову ж таки я дякую всім нашим, котрі прийшли і підтримали нас.
Бонусом до цього Бердянського вечора було спілкування з неймовірною родиною. Ми там здається дали іще один концерт і то було класно. Ага і море було - прохолодне нічне море зі зграями комарів.
А вже вранці ми поїхали на Маріуполь.
Їхали як в кіно. Віз нас таксист Вася. Передайте Васі, що ми його ждем на фейсбуці)
Під скло Вася поклав нашу табличку "артисти-їбаністи" мабуть тому на всіх блок-постах нам привітно посміхались і казали "Та ну йо нах" і пропускали без допиту)))
Я переживала. Я дуже переживала перед цією зустріччю в Маріуполі. Але знаєте що - переживання виявилися даремними. Після виступу хотілося обняти усіх і кожного, і сказати щось важливе.
Я повернулася звідти іншою, ми всі повернулися іншими.
І ще раз переконалася наскільки наша країна величезна, різна і багата на людей чиї серця бються за десятьох.
Детальні описи нашої подорожі можна знайти у моїх друзів ЯкЗдрастівців Євген Манженко, Liudmyla Leshchuk Olga Dubchak.
Дякую.
Джерело