Сьогодні вночі – закид від шановного Богдана Яременка з Майдану закордонних справ, нашого колишнього генконсула в Туреччині:
"І природно, що кращого способу привласнити собі художника, ніж в назві аеропорту, інтелектуали не вигадали. Напевно теж не надто трудилися :) Але хто коли міг вимагати від інтелектуалів працювати краще?"
Гаразд, критика приймається: інтелектуали працюють мало і погано, нічого кращого не вигадали, носять окуляри і взагалі підозрілий елемент.
Велика подяка, що не взяв інтелектуалів у лапки. Мало бракувало.
Але що вимагається від інтелектуалів? Скільки їм треба написати і вигадати, щоб їх почув – не багато й не мало – член дипломатичного корпусу і проникливий аналітик міжнародної політики?
Треба виходити на Майдан з портретами Малевича? Бігати вулицями з гаслами: "Малевич – українському народу!"?
Я оминаю, наприклад, численні виставки або лекції на тему українського авангарду й Малевича. Так само, як і статті в інтернеті. За бажання, кожен можен пошукати і знайти.
Але як людина, пов'язана з видавничою справою, нагадаю лише, що в Україні останніми роками вийшли такі книжки про Казимира Малевича ( і самого Малевича) та український авангард:
1. Жан-Клод Маркаде, "Малевич", 2013 – розвідка французького мистецтвознавця, яка отримала ґран-прі Форуму видавців у Львові того ж таки 2013 року.
2. Казимир Малевич, Київський період 1928-1930 (упорядниця Тетяна Філевська), 2016.
3. Дмитро Горбачов, Український авангард, Київ, 1996.
4. Дмитро Горбачов, Українські авангардисти як теоретики і публіцистики, Київ, 2005.
5. Дмитро Горбачов, Малевич та Україна, (антологія), Київ, 2006.
6. Дмитро Горбачов, Шедеври українського живопису. Від Алімпія Печерського до Казимира Малевича. Українське малярство останнього тисячоліття» (альбом), Київ, 2009).
Тим самим Дмитром Горбачовим 1994 року знято фільм "Казимир великий, або Малевич селянський".
І, певна річ, іншого способу, ніж привласнити собі Малевича в назві аеропорту, інтелектуали не знайшли. :)
"Узок круг этих революционеров. Страшно далеки они от народа...".
У будь-якій незрозумілій ситуації звинувачуй інтелектуалів. Вони ж, як відомо, не мозок нації, а гівно, як написав автор попереднього афоризму в листі до М. Горького.
Їх нікому ніколи не жаль. Підозрілий класовий елемент.
Натомість народ і його численні посланці та представники – завжди праві та мудрі.
Джерело