Уважно примостившись на дивані, сиджу й слухаю тітоньку у вишиванці, що волає про голодування.
Оце скільки журналістів біля неї крутисься, скільки аналітиків намагаються тлумачити її акт голодування і головне: усе підхопив народ на свої вуста. Куди не поткнешся - усюди чутно Надя.
- Хм, чим же я гірше Наді?! Десь два кілограми скинути не завадило б, а заодно й чоловіка порадую більш стрункішими формами. Але головне - це увага, резонанс до моєї персони!
Старі, відпрацьовані технології слід і собі брати на озброєння.
Отож гукаю, свою куму для моральної підтримки. Кумася не забарилась, принесла шоколад й наливку для підбадьорення бойового духу. І все випитується - як я буду діяти дальше, бо одного голодування для такого резонансу, що має Надя буде мало.
- Оце, кумонько, треба такого щей нагородити. щоб всякі політологи "ламали голови" над твоїми словами. А ти хіба вмієш так ляпати язиком?
- Та чим ж я гірше Наді?! Ото піду по запущених полях де колись моя баба з дідом вирощували конопель, може щось щей назбираю. Розпалю з того сіна багаття і буду вдихати. Ефект буде пригомшливий. Усі довго будуть думати над тим, що я хотіла сказати і я у тому числі.
- А, взагалі, то кумасю, голодую я з солідарності. Надійці сумно. Геть бідолаха себе заморила. Ото я для підбадьорення духу візьму шматок пирога й далі розпочинаю голодування. І так бідую цілий день.
Ех - похитала головою кума - щасти тобі у нелегкому ділі.