Я на волі понад двох місяців, і весь цей період видався неймовірно важким.
Звалилося стільки роботи, стільки клопоту, стільки звичайних домашніх справ, які необхідно вирішувати...
А ще більше справ, які стосуються інших. Щоб усвідомити те, що відбувається на моїй Батьківщині доводиться сидіти цілими ночами вдаючись в стрічки новин.
Все це звичайно чистої води волонтерство, так і грубо кажучи я нікого не представляю і є таким же як і Ви всі. Іноді навіть гадаєш що в тій клятій одиночці було легше...
Постійно запитують, що я роблю заради звільнення полонених, а я відповідаю роблю все що в моїх силах. Все що роблю це все що я можу робити. Черговий раз віддаю своє життя не на себе, а на інших.
Бо розумію що усе то пекло, яке я пережив, сьогодні переживають Вони зараз. Як же можна думати про себе? Це життя настільки дивне і вважаю, що якщо Бог дав мені свободу, я не маю права її витрачати на себе, тільки на інших.
Це виснажує фізично, але ще більше морально. Буквально гаснуть очі, але треба працювати. На цьому шляху зустрічається дуже багато бруду, який буквально ллється зі всіх сторін.
Але в серці «пливе кача» і все тут... Я мрію повернутися додому в Крим.
Мій рідний Крим захоплений цими паскудами. Я праyгу помсти для них... цієї справедливої помсти, того, чого вони заслуговують.
Щоб всі зрадники дізналися те що дізнався я в їх полоні... але це буде діями на зразок тієї нечисті яка пре на мою Батьківщину...Треба бути дипломатичним...
Прошу Вас про одне, прошу Тих, кому не байдужа моя думка. Не залишайтеся осторонь.
Просто робіть хоч що-небудь, переступаючи через зону вашого комфорту, тоді, даю Вам слово, Ви отримаєте свободу.