Хімія кохання
Про жінку з сиропу, чоловіка-гарбуза та інші “приємні” речі
Ася Казанцева. Хто б міг подумати! Як мозок змушує нас робити дурниці. – Х.: Віват, 2016. – 320 с.
Автор цієї захоплюючої книжки – російський блогер, популяризатор науки і від недавнього часу – невтомна лекторка.
Саме з лекціями її запросили до Києва і Харкова, і саме там, у Харкові, вийшов бестселер “Хто б міг подумати!” Асі Казанцевої, виданий місцевим “Віватом”.
Справа в тому, що всі книги Казанцевої, будучи присвячені «насущним» питанням науки розходяться в Росії величезними тиражами, щотижня вона здійснює по перельоту в чергову Тмутаракань, щоб розповісти повчальну історію про японця, який все життя був п'яним, аж поки видалив хитру бактерію в животі, а українському читачеві все дарма.
І річ навіть не в ньому, бо він і без того чудово живе без царя в животі, а з українськими “науковими” письменниками. Ось чому вони не пишуть таких веселих книжок про науку?
Тим паче, про прикладну, тобто життєво необхідну, адже чи може бути непотрібними, скажімо, відомості про те, “як жінка перетворюється на малиновий сироп”?
Або “як перетворити живу людину на гарбуз”. Тим паче “хімія кохання” - про які речовини йдеться?
Ось чому приїзд авторки та вихід друком її книжки покликаний, у першу чергу, висмикнути зі сплячки академізму вчену моль наської професури і перевести розмову про високу науку до науково-популярного регістру.
Бо поки що тільки в літературознавстві ми здерли кожуха з Тараса Шевченка, виявивши під ним салонний фрак, і з’ясували сексуальну орієнтацію Лесі Українки та Агатангела Кримського.
На черзі – доволі еротичне дослідження про холодну ковку металів, чи не так?
Тим часом, авторка книжки, природно, спирається на авторитетні наукові праці, будучи, крім усього іншого, випускницею пітерського біофаку, і лише іноді – на особистий досвід.
Адже він важливий! У свій час, нагадаємо, наукова журналістка Ася Казанцева, що написала цю важливу книжку, працювала в глянцевому журналі, і їй надіслали рекламу шампуню.
Ним треба було терміново вимити голову, але на картинці була намальована зовсім інша молекула.
Це була молекула сірчаної кислоти! “Хто вбив Асю?” - міг би вийти наступного ранку журнал з таким заголовком на обкладинці.
Але це зовсім інша історія, яку всі, напевно, вже чули, тому-то мова про дебютну книжку Казанцевої, з якої почалася її слава.
Хай там як, але всі у ній залишилися живі, хоча, перша її частина присвячена поганим звичкам і тим механізмам, які заважають нам їх позбутися. “Скільки можна жерти?” - запитує одна з глав, а наступна відгукується назвою “Напився, нічого не пам’ятаю!”, будучи присвячена, ясна річ, алкоголізму.
Хіба ж не актуально?
Зрозуміло, що після випити-закусити буде друга частина книжки - про кохання. Адже саме ця сфера життя сповнена різноманітних біологічних механізмів, а не того, про що всі з похмілля подумали.
Хоча, гормони, генетичні особливості партнерів, сприйняття запахів – те ж ще та проблема зрання.
Ну, а третя частина розповідає про не менш насущне (не обов’язково після злягання) - стрес і депресії, а також про те, які біологічні передумови можуть змусити нас почуватися нещасними і як можна з цим боротися із використанням будь-яких біологічних хитрощів. наприклад фізіологічно обумовленою стимуляцією власного викиду ендорфінів.
Словом, до бійки недалеко.
Але нехай це буде борня за книжку біля каси в книгарні, гаразд?
- Актуальне
- Важливе