Володимир Лис. Діва Млинища. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. – 368 с. …
Історичними романами нині мало кого здивуєш, і тому навіть культові автори змушені вибирати теми так, щоби зацікавити занудженого з телевізійної навали читача, що звик до обов’язкового екшену, або хоча б до відьом верхи на свинях проти козаків та іншого традиційного вояцтва, що нагадувало б йому «Володаря перснів».
Але ані до Туреччини, Польщі чи далекої Франції автор цього роману не їздив, як більшість його колег – ані за сюжетами, ані по натхнення. Усе що було треба Володимиру Лису для написання роману «Діва Млинища» виявилося набагато ближче, на наських рідних землях.
Звичного «маскультівського» драйву, тим не менш, у даному випадку це аж ніяк не відміняє. Грандіозний заспів до цієї епопеї, присвячениий Наполеону, спроможний захопити і водночас здивувати – до чого тут Україна?
Але автор-професіонал знаходить в історії велетнів шпарину, з якої виростає сюжет його чергового захопливого роману. Граф Кочубей, панове – варто з’явитися йому в оточенні імператора Олександра Першого, як оповідь завертає у потрібний бік – формує потрібний напрямок дії.
А там вже, як свідчить автор, справ рук, чи пак крил, вітрил і керма самого Провидіння. «Втручається тітка метафізика, - зауважує він. - Стежте далі за тим, що вона витворятиме. Автор щосили сперечатиметься з нею, хоча й розуміє, що це марно».
І таким чином, починаючи з таємного імператорського указу цілих вісім років не брати до царського війська рекрутів з волинських сіл, історія цього таємничого періоду продовжується, паралельно відбуваючись у трьох місцях і з трьома персонажами.
Наполеоном Бонапартом, який думав про свою Жозефіну, князя Адам Чарторийського, який, засинаючи, думав у Санкт-Петербурзі про Польщу, і за полісько-горянського селянина Панаса Терещука, що так само у напівсні мріяв про свою Парасю.
Чи варто казати, що небавом усі три сюжетні колії-марева зійдуться у цілком реальну дорогу до подальшої історії України? «Через двадцять шість років саме він, князь Адам, рід якого походив з Волинської землі, очолить уряд повсталої Польщі.
Йому таємно допомагатиме граф Драницький, котрому належали Загоряни. Ця допомога згодом відіб’ється і на долі родини Терещуків». А що луна з цього «відбою» докотиться від XVII століття аж до новітніх часів, проминувши трагічний період 1940-х зі «стрибками» і «бандерами», і випірнувши у нашому сьогоденні – то вже можете не сумніватися.
У такий спосіб історична драма перетворюється на справжній детектив, таємнича козацька мапа «французького» українця – на справжні скрижалі козацького роду, ну а загадкова Діва Млинища – на «колективний витвір сільської уяви».
До речі, метафізику цього явища – таємничої «примари», яка іноді являється мешканцям невеличкого поліського села Загоряни, що понад річкою Мережкою, в романі так само «роз’яснено».
Утім, чи додає це «ясності» стосункам героїв з їхньою власною долею, що іноді зовсім не «героїчно» тікає, мов пісок крізь пальців – без будь-яких пояснень, маршрутів і мап?