Нещодавно в своєму editorial впливова британська газета Financial Times із захватом описала вплив українських політиків на президентську кампанію в США.
Можна лише поздоровити вітчизняний політикум, який був згаданий саме у такому контексті таким авторитетним західним ЗМІ.
Мова в матеріалі як завжди йшла про корупцію, а саме про «чорну бухгалтерію» Партії регіонів. Начебто в її записах фігурує прізвище політтехнолога Пола Манафорта, який до недавнього часу очолював передвиборчий штаб Дональда Трампа.
Звісно, луна цієї скандальної історії змусила Манафорта подати у відставку, аби не давати конкурентам серйозного козира у передвиборчих баталіях. Українська політика, немов легендарний цар Мідас, лише своїм корупційним доторком може перетворити на умовне золото усе, до чого торкається.
Проте «правило бумеранга» в політичних технологіях ніхто не відміняв. Матеріал британської газети містив коментар одного із стовпів антикорупційної боротьби в Україні – нардепа й колишнього журналіста-розслідувача Сергія Лещенка.
Він у звичному для себе стилі «антикорупційного прожектора» пролив світло на корупційні зв’язки Манафорта із колишніми впливовими українськими політиками. Мовляв, американцям подібний флешбек не піде на користь.
При цьому, Лещенко не приховував: для нього перемога Трампа, зусилля до якої може докласти Манафорт, є небажаною. Він – на стороні кандидата Хілларі Клінтон.
Бумеранга чекати довго не довелось: історія із скандальною купівлею квартири в центрі Києва на живі американські гроші із оплатою в російському «Сбербанку» - суттєво вплине на рейтинги молодого політика.
Підвищувати ставки, не маючи гарних карт на руках, – завжди ризикована стратегія. Блеф допомагає лише в одному зі ста випадків.
До того ж, чи дійсно все так однозначно в питаннях, про які зазначив нардеп Лещенко для британської газети? Спробуймо розібратися.
Нині два кандидати в президенти США з перемінних успіхом дихають один одному в потилицю. Ще в серпні дехто полегшено зітхав з приводу незначної переваги кандидата від демократів Хілларі Клінтон.
Але вже на початку вересня опитування компанії Ipsos та агентства Reuters зафіксувало перевагу кандидата-республіканця Трампа на 1%.
Головне питання, на якому спекулюють вітчизняні експерти, оцінюючи вплив кожного кандидата в президенти США, є їхня позиція у відносинах з Росією. Мовляв, Клінтон не дасть образити Україну, не віддасть на поталу російському агресорові.
А у разі перемоги Трампа – США й Росія знову «дружитимуть», а Україна втратить свого найвпливовішого зовнішньополітичного партнера.
Проте, як і під час будь-яких виборів, кожен із кандидатів використовує найбільш вдале позиціонування для власних рейтингів. Та сама історія в США.
Якщо проаналізувати повідомлення в американських ЗМІ з приводу перебігу передвиборчої кампанії, можна чудово помітити різні за своєю спрямованістю меседжі кандидатів.
То Хілларі Клінтон називає очільника Кремля «диктатором», то навпаки - відповідаючи на запитання журналістів «з ким би ви хотіли повечеряти?», зазначає, що віддала б перевагу не своєму суперникові-республіканцеві Трампу, а президенту Росії Володимиру Путіна.
Насправді ж, м’яч у відносинах із США наразі саме на українській стороні. Саме нинішній владі потрібно завчасно підготуватися до нових відносин із США.
А вони неодмінно зміняться, хто б із кандидатів восени не став новим президентом США. Аби підготуватися, потрібно використовувати всі можливості – і частково ми вже стали свідками подібних процесів.
У команді Президента Порошенка наразі немає потрібного комунікатора як для спілкування із Хілларі Клінтон, так і для Дональда Трампа. Ті українські політики, які зараз мають гарні відносини із кандидатами в президенти США, не входять до найближчого оточення Порошенка.
Передусім, мова йде про давнього друга Хілларі Клінтон – мільярдера й українського філантропа Віктора Пінчука, а також «демонізованого» в українських реаліях екс-глави АП часів попереднього президента – Сергія Льовочкіна.
Обоє політиків мають гарні взаємини із кандидатом від Демократичної партії. Льовочкін до подій Євромайдану був головним комунікатором між Адміністрацією Президента і державним департаментом, яким керувала Хілларі.
Що цікаво, саме через Пола Манафорта, із яким у Льовочкіна більш ніж теплі відносини, він ефективно зможе комунікувати і з іншим кандидатом – Дональдом Трампом.
Поки в команді Порошенка намагаються не ставати на позиції когось із кандидатів у президенти США. Щоправда, за розмовами off the record, звичайно, надають перевагу Хілларі Клінтон.
Однак, знову ж таки, сором’язливо визнають: комунікувати із нею доведеться «з нуля». Тож, як складуться відносини у Порошенка з Клінтон – достеменно невідомо.
Із Трампом ситуація ще більш ноднозначна. Після відставки Манафорта, команді українського Президента буде дуже важко пояснювати риторику своїх «підопічних» щодо «чорної бухгалтерії» у разі виграшу виборів Дональдом Трампом.
Безумовно, «закон бумерангу» спрацює і з командою Петра Порошенка. Єдиний спосіб цього уникнути – діяти на випередження та не здійснювати аж занадто різких кроків.
Адже від того, як складуться відносини із майбутнім президентом США, залежатиме не лише доля українського глави держави, але й подальше позиціонування України в світі.