Знову про мову

У Києві дуже “занепокоєні» мовним питанням. Майже так, як Європа занепокоєна українсько-російською війною. "Рятуючи" ситуацію з мовою загальноукраїнські медіа переходять на російську де лише можна і не можна.

Українська мова в Україні - екзотика. Але у будь-якій дискусії з цього приводу нас намагаються переконати, що це у даний історичний момент вкрай важливо, і що у будь-яку мить можна буде змінити ситуацію.

Це настільки ж непереконливо, як обіцянки алкоголіка від завтра не вживати алкоголю. Захист українського мовного простору – стратегічно важлива річ і нерозуміння цього у мене викликає не подив, а обурення.

Бо у першу чергу таким ставленням до державної мови ми ставимо під удар прогресивних східняків, які намагаються усіма силами змінити свій край, для яких це питання стоїть гостріше і принциповіше, аніж для нас.

Я багато їжджу на Схід. Я - не теоретик. І на Сході я з жодною людиною не розмовляла російською. Із жодною! І ніхто, ще раз - ніхто - жодного разу не сказав мені нічого образливого, не попросив перейти на російську, не зауважив, що не розуміє мене.

Більшість людей відповідають українською, або суржиком, або одразу кажуть: "извините, мне проще на русском". І ми завжди знаходимо спільну мову, навіть коли деякі принципові позиції розбігаються.

Вся Слобожанська Луганщина - тотально україномовна. У селах Донеччини, де я спілкувалася з людьми, розмовляють українською. Люди з цих сіл згодом населяють містечка і міста на Сході. Для кого українські медіа перейшли на російську?

Для путтіна і компанії? Для так званих "ДЛНР"? Для тих, хто чекає окупації? Стереотипи, якими мислять медіаменеджери, - це позавчорашній день. Навіть у радянські часи української мови у інфопросторі України було більше, інтелектуальної складової теж було більше.

Прогресивна частина Сходу, котра свідомо перейшла на українську, втративши домівку у Луганську і Донецьку, волає: скажіть там, у Києві, щоб нас підтримували!

Схід любить тих, кого боїться, у кого є чітка позиція. А гойдалки "Єдина країна-Єдіная страна" - це чергова технологія роздирання країни.

Російськомовні на Сході переважно чиновники, керівники старої закалки, які впевнені, що начальники повинні бути російськомовними, бо у совку завжди керувати українцями ставили росіян, поглиблюючи комплекс неповноцінності.

Ніхто і ніколи в Україні не забороняв російську чи будь-яку іншу мову. Але так, як ігнорується зараз українська, і так, як агресивно зараз русифікується Україна, - це катастрофа.

Зникають вивіски і реклама українською, україномовних пісень в ефірах досі обмаль, зникають україномовні теле- і радіоведучі, журналісти, експерти.

Мовне медіаполе незахищене. На Сході катастрофічно не вистачає україномовних класів, тому дітей віддають у російськомовні.

А тим часом – зауважте! - на окупованих територіях продовжують у школах вивчати українську. Якщо у вас є інша інформація чи аргументи, а не соплі-сльози-істерики-зради – напишіть у коментах.

Може, ви мені поясните, чому я і ще мільйони українців, повинні почувати себе українською діаспорою в Україні?

П.с. Жодного спеціального інфоприводу для цього поста немає. Але кілька фраз, які я сьогодні почула, примусили мене ще раз нагадати про мовну проблему. І я згодна, що небажання знати мову країни, в якій ти народився і живеш - це не ознака крутості і лінивість та інфантильність розуму.

П.п.с. Важливо мову зробити популярною і модною. Через масову культуру, через ЗМІ, через курси української мови на теле і раідоканалах, у пресі; через підтримку україномовної книги; через повагу до державної мови серед найвищих ешелонів влади, через недопущення до керівництва країною і державними органами усіх рівнів людей, які не здатні вільно спілкуватися українською мовою (державною, хто про це ще не чув) і не знають української історії.

Сьогоднішній день творить наше покоління. І ми відповідальні за те, що відбувається у нашій країні.

П.п.п.с. Будьте щасливими! І україномовними!

Джерело