Ми вже вдома, дякуємо усім хто знайшов час побачитися і пообніматися. Львів бомбічний навіть під дощем.
Про себе в контексті подорожі описувати неінтересно, все як у всіх:
- смачне пиво.
- смачне м'ясо.
- ди який гарний будинок.
- смачні еклери.
- неймовірна кава.
- де наливки?
- пішли від дощу в музей.
А от у Надєжди все було інакше.
Якщо від Львівських вуличних музик ви почуєте легенду про волшебну танцующу дєвочку, яка просила у мами сто гривень за пісню "лєнта за лєнтою", бо відітє лі 10 тній дєвочці показалось мало, так то не лєгєнда, то дочь моя з плоті і крові - Надєжда.
Вона стала любов'ю нєжною усіх лабухів, навіть ансамблю польської народної пісні.
Хто назвав Ісуса " хлопчиком в трусіках" то тоже вона. Як після того ксьонз вижив я не знаю. Пишна борода Ісуса Надєжду теж не смутіла.
"Мама, а чо ти дядю обнімала, він тоже письменник?". Мені кажецця, шо вона тепер думає шо всі навколо письменники і іх нада обнімать
Надя якось вирішила поплакати, та так шо її рьов чули від оперного і десь до ринкової площі. Питаю, "Надю, чого ти плачеш?" - "Бо хоооочу". Ну желаніє женщіни - закон.
Ідемо з Іван Савицький за життя говоримо, Надія плаче бо хоче. І тут Садовий такий посеред вулиці, без велісопеда даже, як нєкоторі мери європейських міст, і каже настоящий мер Львова, "дівчинко, чому ти плачеш".
Дівчинка по случаю вирішила вигадати вагому причину плачу. Причина не вигадувалась. Але довелося на деякий час замовкнути. "Дівчинко, на тобі значок і не плач".
І пішли вони , Садовий собі, а дівчинка, яка ридає із значком від Садового собі.
"Мама, А це моск....лі?"
- ні, доцю, це швейцарці.
- харашо... А це, моск...лі?
- Ні, зайчику, це французи.
- хельо, дядя французи, бонжорно... Мама, А це моск...лі?
- та мабуть. ( А що, вони стояли і спльовували прямо на оту історичну бруківку).
І тут оця ніжна дівчинка зі значком від садового підходе тихо до них і співає, "і моск...ля нема, немає моск...ля" дякую дядя Іван Семесюк за пісню, і Людмила Лещук, що навчила.
Ну і щоб ви понімали варто було почути етат адухатварьонний расказ А мушкітьорах, біля вірменської церкви, як оцей плод нашого воображенія Надєжда - чотко і театрально декламував, "кохайтеся чорнобривці та не з моск...лями. кац...пи - не люди"
Вопщим дякую вам Львів'яни, звиняйте єссі що не так)))