Ознаки олігарха, описані у законопроекті, банальні до оскомини. Треба мати у наявності медіа-активи, впливати на політичне життя, мати на рахунку мінімум 75 мільйонів доларів і бути кінцевим бенефіціаром якогось суб’єкта господарювання.
Олігархи, включені до Реєстру, та їх представники зобов'язані перед початком зустрічі (розмови) повідомляти публічних службовців про факт включення до Реєстру.
Декларація не подається, якщо зустріч була на офіційних заходах, хід яких відображається в режимі прямої трансляції по радіо, телебаченню або через мережу Інтернет у режимі, доступному для масового приймання. А також у судових засіданнях, офіційних заходах (нарадах), ініційованих органами державної влади, інформація про які (із зазначенням повного переліку учасників та предмета обговорення) розміщена на офіційному веб сайті відповідного органу державної влади.
Подання декларації про контакти здійснюється не пізніше наступного дня після контакту з олігархами або їх представниками шляхом заповнення на офіційному веб сайті РНБО. Всіх цих підозрілих багатих буратін заганятимуть до Реєстру РНБО, який буде на підставі “подання Кабінету міністрів України, члена Ради національної безпеки і оборони України, Національного банку України, Служби безпеки України або Антимонопольного комітету України”. Унікальна річ — для реальної деолігархізації вистачило усього б адекватної роботи СБУ та АМКУ. Тоді наслідки б для власної спини відчули пів списку Forbes. А наші західні партнери щиро подякували б. Бо згадаємо американські санкції проти Ігоря Коломойського та Андрія Деркача — належної реакції правоохоронної машини на ці привіти з Вашингтону нема уже по кілька місяців. Тобто для економії паперу і часу читачів автори законопроекту мали б написати дуже просто: “РНБО складає список олігархів, а уже сам президент особисто вирішує, якого буратіно треба підвісити за ніжку і щедро потрясти, що сипались у пригорщі золоті монетки”.
Особливо цікавою є стаття 8 про подачі “декларації про контакти”. Публічна особа має повідомляти про свої контакти з олігархами. Під “контактом” розуміється зустріч та розмова по зуму та телефону будь-якого змісту. Навіть вітання з днем народження. По-перше, від цього тхне дрімучим совком, бо і без подібних законів у нас всі знають, які олігархи пасуться на Банковій. Хто у кого хрестить дітей. І хто їздить під покровом ночі на дачу до умовного Ахметова. Чи хто донині покриває від американської Феміди Деркача — офіційно визнану російську агентуру впливу уже більше десяти років.
Минулого року журналісти програми “Схема” зафіксували, як перший помічник президента Сергій Шефір уночі таємно їздив на дачі до Ріната Ахметова. Ситуація з коронавірусом тоді була тривожна і сам Зеленський публічно заявляв, що дуже б хотів допомоги від Фонду Ахметова для забезпечення лікарень масками та тестами. Коли Шефіра притисли до стінки питаннями, про що він таємно домовлявся з Ахметовим, друг гаранта заявив, що “нічого протизаконного я не роблю, крапка”.
20 травня після прес-конференції Зеленского Михайло Ткач із проекту “Схеми” знову зустрів Шефіра. І хотів запитати колишнього сценариста “Вечірнього кварталу” про його таємні контакти з великим бізнесом, на що перший помічник президента Сергій Шефір заборонив його знімати, сказавши, що він - непублічна особа. А в преси, мовляв, нема совісті. Вангую, що майбутнє декларування посадовців дзвінків олігархам виглядатиме десь так. Що я вам нічого не винен, я непублічна особа і кляті ЗМІ лізуть не в своє діло.
Як олігарху перестати вважатись “олігархом”? Законотворчість Банкової каже, що рішення про виключення із реєстру РНБО приймається у випадку встановлення факту відсутності у такої особи не менше двох ознак олігарха. Людською мовою — треба просто сховати медіа-активи, кошти, переписати активи на якусь студенту чи литовського бомжа і впливати на українську політику ззовні, без статусу нардепа — що до речі багато років дуже успішно роблять Коломойський чи Ахметов.
“Рішення про виключення олігарха з Реєстру може бути також прийняте Радою національної безпеки і оборони України на підставі заяви особи, включеної в Реєстр, та поданих нею документів, відомостей, які підтверджують відсутність у неї ознак олігарха”. Таке формулювання означає, що роботи у судів додасться. І наші любі олігархи будуть офіційно святішими за матір Терезу. А ще — це негласне придушування великого бізнесу для того, аби домовлялись таємно. І по можливості платити данину на Банкову, а то РНБО внесе в незручні списки.
Володимиру Зеленському дуже потрібне ухвалення такого закону задля збереження рейтингу. І дещо притрусити кондитерською посипкою кумівство і небезпечні зв’язки власного оточення. Наш Шостий не так давно ступив на слизьку стежку агресивного політичного популізму — Зе-бурса майбутнього на ВДНГ тому велике свідчення. Закон про олігархів потрібен Зеленському, щоб показати бурхливу імітацію роботи для громадян, які все ще чекають боротьби з корупцією. А ще - це махання білизною перед Заходом. Що ось боремось із Коломойським, як обіцяли.
Утім у олігархів від статусу “олігарха” життя не зміниться на гірше, а перед Заходом влада рапортуватиме про наведення порядку і встановлення нових правил гри.
Утім з часом цей закон ставитиме питання і особисто до Зеленського. У нього є маленька впливова медіаімперія, він має вплив на політику. Пів Офісу президента України мають власні інтереси в індустрії розваг, кіно і телебачення — навіть утиски української мови активно лобіюють. Не далекі ті часи, коли статки оточення Зе не поступатимуться олігархам. Тому цей закон викличе більше питань, аніж оплесків.
Я знаю, по кому битиме нинішній закон найперше. По Петру Порошенку, який не приховував, що має канали і декларує 2 мільярди готівки. І по Томашу Фіалі — чесному бізнесмену, який недавно цілком легально купив поважне видання УП. Ось із них спитають найбільше, а з медведчуків — хіба домашні арешти і лайт-погрози. Так само з Андрія Деркача, який зумів налагодити тісні стосунки не лише з Шефіром, а й православним хлопцем Сергієм Трофімовим — який активно влазив у регіональну політику та зупинив процес ліквідації МП в Україні.
Чесний закон про олігархів мав би місце, але його найперше мали б виконувати СБУ та АМКУ. Два тижні тому Рада не змогла вдруге ухвалити екологічний закон, який змусив би почухати дупу наших металургійних олігархів. Тому усі нинішні розмови про закон, який налякає першу десятку Forbes — це скоріше черговий стендап “Вечірнього кварталу” аніж щось серйозне.