Частину комунальних підприємств варто приватизувати, — економіст

В ефірі програми “Еспресо: капітал” Богдан Прохоров розповів про те, що таке комунальні підприємства, чим вони займаються, наскільки ефективні і як з ними варто було б обійтися у сучасних реаліях. Ведучий програми — економічний оглядач Андрій Яніцький.

Що таке, взагалі, комунальні підприємства? Кому вони належать? Чим вони відрізняються від звичайних комерційних підприємств?

Комунальні підприємства належать нам з вами, громадянам, які живуть в містах. Управляють ними міська влада, міська адміністрація. І в теорії вони мають створюватись для того, щоб задовольняти певну послугу, певну потребу, яку не може задовольнити ринок.

Це або якась природна монополія, — як, наприклад, Київтеплоенерго або метрополітен, — або якась суспільно-важлива послуга, яку ринку надавати не вигідно.

Наприклад, утримання парків.

Але бувають компанії, які теж належать місту, але вони називають “акціонерне підприємство”, там є 100% акціонерного капіталу. Вони влаштовані як звичайні комерційні компанії, акціонерні товариства, просто власник — місто.

Чим управління такими компаніями, акціонерними, відрізняється від управління комунальними компаніями не в формі акціонерного товариства.

Взагалі там є багато юридичних нюансів.

Я зупинюся на тому, що комунальні і державні підприємства — це рудимент, який залишився з радянського союзу. Що говорять інвестори? Що треба уніфікувати ці організаційно-правові форми для того, щоб всім було більш зрозуміло, як компаніями управляють за єдиними правилами.

Взагалі у нас дуже мало компаній, які належать місту в Києві. Це, здається, 5 компаній. З яких більша частина акцій належить місту.

В Івано-Франківську є завод, який вони купили нещодавно, який виробляє залізничні вагони.

Це акціонерне?

А не акціонерні товариства? Державна служба статистики дає 14 тис.

14 тис. по всій країні?

Так, по всій Україні.

Але більшість з них — це ті, які не діють. Вони знаходяться у процесі припинення або банкрутства.

А в столиці скільки?

А в столиці ми якраз зараз закінчуємо дослідження комунальних підприємств Києва. Комерційних комунальних підприємств, які діють, 130. Це багато.

Плюс є ще не комерційні. Це лікарні, які нещодавно були перетворені. Плюс ще є кілька сотень, які знаходяться на різних процесах припинення.

Такі підприємства зазвичай прибуткові, збиткові, як вони працюють?

Якщо порівнювати загалом по Україні державні підприємства, приватні і комунальні, то комунальні є найменш прибутковими. У них близько нуля середня прибутковість.

Але ми починали з того, що їх зазвичай якраз і створюють там, де ринок не працює. Тобіто вони не обов’язково мають бути прибутковими.

З одного боку, так. З іншого, прибуток — це мірило ефективності. Тому якщо ми скажемо, що комунальні підприємства не мають бути прибутковими, а враховуючи, що, наприклад, фінансовий план підприємств затверджує міськвиконком, і не всі з них є такими сильно зарегульованими, як теплоенерго, — то ми все-таки маємо виходити на певний рівень прибутковості.

Там, 3%, 5%.

Але так, щоб ми як власники не втрачали кожного року з них великі суми і депутати не вливали з міського бюджету на компенсацію цих збитків також бюджетні суми.

Тобто попри те, що не обов’язково вони мають бути прибуткові, вони мають витрачати кошти заощадливо і ефективно. Ми маємо це контролювати.

Так.

І маємо розуміти, що є бюджетні установи, наприклад, школи або палац культури, — то вони взагалі не здійснюють жодної господарської діяльності. Тобто їх фінансує бюджет і вони не продають свої послуги.

А комунальні підприємства продають послуги на основному ринку. Навіть ті самі зеленбуди можуть виконати якусь роботу по зеленим насадженням і отримати за це кошти.

І, відповідно, комунальні підприємства мають бути хоч трохи, але прибутковими. І якщо вони є збитковими, як, наприклад, транспорт (транспорт в усіх розвинутих країнах не є прибутковим), то місто має прозоро компенсувати йому недоотримання прибутків від квитків. Але це має бути чітко розроблений прозорий механізм. А не так, що підприємства отримали мільярдні збитки, і ми йому дуже терміново виділяємо кошти і компенсуємо. І не зрозуміло, чи ці збитки взагалі обгрунтовані.

Перед тим, як поговорити далі, — ми опитали людей на вулицях Києва, чи знають вони щось про комунальні підприємства, чи вони задоволені роботою комунальних підприємств. Виходячи з відповідей, мені здається, люди іноді не дуже розуміють, чим займаються комунальні підприємства — вони більше казали про благоустрій, про якісь управляючі компанії, які можуть бути і приватними.

Так, в основному у людей є таке розуміння, що комунальні підприємства — це ЖЕК, благоустрій, і, можливо, надавачі комунальних послуг.

І це проблема, тому що місто не звітує про те, чим займаються всі решта 100 компаній, які або виконують якусь допоміжну функцію, або роблять щось таке, що навіть депутати міської ради не дуже розуміють, чим це підприємство займаються. Але воно існує, існує на майні громади, тобто на нашому майні.

А можете навести приклад такого підприємства, яке не дуже відоме. Ось метрополітен всі знають, або зеленбуд. А якесь, яке справді існують, і навіть депутати про нього не знають. Мені цікаво, що це.

Є дуже багато підприємств, які, наприклад, організовують ярмарки. Вони можуть називатися по-різному, там, “Київська спадщина”, “Поділ благоустрій”. І вони організовують…

І з назви не зрозуміло, чим вони займаються.

З назви не зрозуміло. 

Територія, на якій вони діють, чітко не розділена між ними. І ми розуміємо, що, наприклад, організація таких ярмарок — це дуже великі… можливо, не дуже великі, але все ж таки багато необлікованих коштів.

Це корупційні ризики, так.

Можуть бути корупційні ризики.

Чи можна ці підприємства продати, приватизувати? Принаймні частину з них. Чи всі комунальні підприємства, які існують зараз, дуже необхідні місту і продавати їх немає сенсу?

Ні, звісно, що багато що можна передати на ринок. Тим паче, що у нас є системи…

І це не тільки Києва стосується. В кожному місті є комунальні підприємства, і в кожному місті можна, я думаю, продати кілька підприємств.

Так, але в Києві, насправді, найбільше можливостей, тому що Київ, по-перше, має велику кількість ресурсів, як столиця. А по-друге, ми розуміємо, що, мабуть, найбільша конкуренція на будь-якому ринку, яка можлива в Україні, вона є в Києві.

Відповідно, Київ має докласти багато зусиль для того, щоб в кожній галузі, де це можливо або застосовувати якісь механізми прозорої конкуренції за допомогою, наприклад, тієї ж системи ProZorro.Продажі, як Київтранспарксервіс продавав право оренди майданчиків для паркування. Або повністю дерегулювати і залучати механізми системи ProZorro. Тобто публічних закупівель.

Як, наприклад, можна зробити з тим самим шкільним харчуванням. У нас є 8 чи 9 підприємств, які називаються “Школярик” або “Шкільне харчування”. І вони, по суті, діють, як приватні — приходять на тендери до Управління освіти, імітують конкуренцію, але все одно потім виграють. Тобто ми розуміємо, що це така імітація ринку. Хоча насправді ринок кейтерингу, надання послуг харчування, він є.

Тобто комерційна компанія не може прийти на такий тендер?

Може, але…

Не пускають.

Тендер, в принципі, можна організувати так, щоб виграла потрібна компанія.

Теоретично так. Як ми можемо проконтролювати цей процес? По-перше, проконтролювати роботу комунального підприємства — чи є десь у відкритому доступі фінансові звіти цих компаній, чи можемо ми десь перевірити закупівлі? Як активний громадянин може перевірити таку компанію?

Насправді, законом визначено дуже високі стандарти прозорості. В Києві, наприклад, це портал Київаудит, на якому регулярно звітують всі комунальні підприємства, є багато статистики, багато документів. Але потрібно розуміти, що у будь-якому разі ризики високі. І ризики неефективності, і ризики корупції. І вони не будуть відображені у жодному звіті.

Тобто все одно, якщо можливо застосовувати конкурентні механізми, то вони якось самостійно відрегулюють і знайдуть певний кращий рівень ефективності, ніж це комунальне підприємство, яке розуміє, що з ним ніхто не буде конкурувати. Що воно 100%, навіть якщо ввійде у збитки, не зникне, його підтримають з бюджету і так далі.

Ось ви якраз згадали про дослідження, яке готуєте до презентації, але воно буде презентоване не найближчими днями. Що саме ви досліджували? Чи можете ви трошки привідкрити завісу і сказати, про що воно?

Так. Ми взяли 130, як я вже казав, комерційних комунальних підприємств Києва, частина підпорядковується районним адміністраціям, частина підпорядковується КМДА. Ми подивились, як вони існували останні чотири роки: які в них фінансові показники; наскільки ефективними були закупівлі, які були розповіді в медіа про них і судові розслідування стосовно корупції чи неефективності.

Одразу скажу, що фіналізованих судових справ майже не було. Ми бачимо, що тільки зараз чомусь раптом почалися ці масові обшуки.

Ось, власне, я хотів до цього підвести. Але, мабуть, вони не увійшли у період вашого дослідження. Ви брали 4 роки до якого числа?

З 2017 по 2020 рік. Але, насправді, багато цих обшуків, які зараз, або вже за старими відкритими справами, і навіть за тими справами, матеріали яких подавав той самий Київаудит.

Ви зараз кажете, як Віталій Володимирович Кличко.

Але я щодо цього з Віталієм Володимировичем частково погоджуюся.

Але з тим, що така велика кількість комунальних підприємств, і це як рушниця, яка висить на стіні і колись вистрелить — це те саме. Якщо у тебе є така велика кількість суб’єктів, які погано контролюються і на яких не розставиш чесних людей за маленьку зарплату, — то 100% колись вистрелить. Бо твої політичні союзники або опоненти захочуть на цьому якось непрозоро заробити. І то вже буде якийсь привід для того, щоб почати обшуки або почати якісь справи.

Тобто ми не виключаємо, що там справді була якась корупція, але те, що водночас в Києві було одразу багато обшуків на комунальних підприємствах каже, скоріше, про якусь заполітизованість цього процесу. Чи правильно я зрозумів?

Так, тому що на тому самому сайті Київаудиту можна відкрити річні звіти, які вони подають напряму меру, і там дуже-дуже багато описаних детально, з фотографіями, кейсів порушень, які вони передають правоохоронним органам. А далі вже правоохоронні органи вирішують, чи вони це розслідують, чи ні.

Щоб унеможливити такий ризик ми радимо Київській мерії приватизувати все, що можна приватизувати. Віддати ринку, приватним компаніям, київським підприємствам підряди, які можна віддати на чесних конкурсах — і таким чином зекономити гроші киян. І таким чином унеможливити такі обшуки, як були.

Так, погоджуюся.

Зрозуміло. Якщо проводити такі аукціони, вони мають бути через ProZorro, чи є ще якісь механізми? Можливо, найбільші тендери можна проводити із залученням якихось іноземних інвесторів, іноземних компаній? Чи на цей ринок не можна допускати іноземців?

Насправді іноземці можуть заходити і на тендери наші на ProZorro.Продажі.

Тут не питання того, щоб залучити іноземців. У нас з іноземцями співпрацюють, наприклад, в Київтеплоенерго, там де з Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР) вони отримують ці кредити. Є можливість, якщо це природна монополія, то залучити механізми, наприклад, концесії, або українського, або іноземного стратегічного інвестора. А якщо це конкурентні механізми, то тут мають бути і українські, і іноземні провайдери. Але фокусуватися на іноземних, мабуть, не дуже є сенс.