Чи є новий Меморіал Голокосту в Україні також інструментом кремлівської пропаганди?
Після обіду одного прохолодного дня навесні минулого року російський мільярдер Міхаїл Фрідман запросив мене на прогулянку громадським парком поблизу центру Києва, столиці України
Разом із нами була команда помічників, архітекторів, істориків і митців. Вони вже кілька років зводили комплекс меморіалів на пам’ять про жертв кровопролиття, яке сталося тут під час Другої світової війни. Але в Україні, особливо в контексті тривалої війни з Росією, цей проєкт став настільки суперечливим, що потрібно було брати із собою команду охоронців, які оточили Фрідмана, і змикалися щоразу, коли підходив незнайомець.
Фрідман до цього звик. За майже чверть століття він втримався на верхівці московського класу мільярдерів попри регулярні зачистки та реорганізації, внаслідок яких кілька його колег потрапили за ґрати або у вигнання. Він розбагатів завдяки двом безжальним секторам російської економіки: нафті та банківській справі. Але сам Фрідман не схожий на типового олігарха. У 57 років він сміється мов хлопчина, сутулиться, через що здається ніби він соромиться і намагається інстинктивно не приваблювати до себе увагу. Він каже, що воліє уникати зустрічей, які російський президент Владімір Путін влаштовує із олігархами щокілька місяців. “Я завжди почуваюся незручно” на таких конклавах, сказав мені Фрідман. “Ніколи не знаю що з собою робити”.
У парку, поміж пар із дитячими колясками і підлітками на скейтах, він здавався спокійним. Він підвів нашу групу до стежки біля верхівки стрімкого спуску, під яким росли берези без листя. “Ось тут”, - сказав Фрідман. “Ось тут у них стріляли і кидали донизу”.
У вересні 1941 року, невдовзі після того, як німці окупували Київ, десятки тисяч євреїв зібрали в одному місці, змусили роздягтися і наказали стати біля краю цієї лощини, яка називається “Бабин Яр”. Протягом наступних двох днів кулеметники застрелили в Бабиному Яру понад 33 тисячі єврейських чоловіків, жінок і дітей. Це місце нацисти продовжували використовувати для масових убивств упродовж всієї окупації. Там убили багато циган і представників інших національних меншин. А ще — військовополонених і пацієнтів психлікарні, яка розташовувалася неподалік. Під час відступу з України у 1943 році нацисти почали поспіхом ексгумувати масові поховання у Бабиному Яру і спалювати тіла. Таким чином вони хотіли приховати докази своїх злодіянь.
На спогад про ці події в минулому там збудували кілька пам’ятників. Але проєкт Фрідмана грандіозніший. Меморіальний комплекс складається із мистецьких інсталяцій, музею, архіву та дослідницького центру, і розташований на площі майже 150 гектарів. У рамках цього проєкту вже звели цілу низку меморіалів, включаючи декоративну синагогу у вигляді книги, “дзеркальне поле”, на якому стоять колони з дірками від куль, і складну “звукову скульптуру”, яка безперервно по колу проговорює імена загиблих. Цей сенсорний потік деякі критики називають “Діснейлендом Голокосту”. Його фінальна вартість може сягнути ста мільйонів доларів. Таким чином він може стати найамбітнішою у світі спробою увіковічити Голокост протягом щонайменше одного покоління.
І хоча серед його спонсорів є кілька олігархів як із Росії, так і з України, Фрідман серед них є, очевидно, найбагатшим і найвпливовішим. Він вимушено став і його “весільним генералом”, і об’єктом нападок збоку критиків — сумнівного альянсу американських дипломатів, українських шпигунів і членів єврейської громади Києва. Деякі з них стверджують, що цей меморіал не вшановує пам’ять жертв, а радше маніпулює нею, приховано зміщуючи вину за це кровопролиття на українців.
В основі цих побоювань лежать зв’язки Фрідмана із Кремлем. За тиждень до нашої прогулянки меморіальними місцями навесні, Путін послав тисячі солдатів до кордону залякувати Україну. Це була одна з найгірших ескалацій конфлікту протягом кількох років. Але війна пішла далі східних рубежів, де під час боїв загинуло 14 тисяч людей. Росія атакувала також і на інших фронтах, використовуючи при цьому точкові убивства, шпіонаж, кібератаки на енергомережі, спроби знищити українську економіку, а також дезінформаційні кампанії для того, щоб посіяти розбрат. Критики “Бабиного Яру” представили його як частину “гібридної війни” проти України - Троянського коня у формі меморіалу Голокосту.
Деякі представники Державного департаменту США з-за лаштунків протистояли цьому проєкту. Під час однієї минулорічної зустрічі професійний дипломат Джордж Кент, який тоді відповідав за політику щодо України, запитав менеджерів проєкту про те, чи Кремль дає їм вказівки. Він також наполегливо порадив їм уникати того, що він назвав “використанням історія в якості зброї”. Це підтвердили дві людини, які були на цій зустрічі. Креативний директор проєкту Ілля Хржановський намагався переконати Кента та його колег, що цей меморіал не є російською операцією впливу. “Але вони не слухали”, - каже він. “Вони вже все вирішили”. (Держаний департамент відмовився прокоментувати цю зустріч. Його речник сказав журналісту TIME, що США “підтримують зведення першокласного меморіалу в Бабиному Яру, який би точно і повністю відображав історію цього місця”).
З-поміж багатьох викликів, які Росія протягом останніх років кинула Сполученим Штатам, як-от втручання у вибори або бомбардування американських союзників на Близькому Сході, лише кілька є такими незрозумілими, як той, який йде він олігархів. США схильні ставитися до олігархів, як до інструментів Кремля. Багато з них вже опинилися під санкціями через російське втручання в американські вибори, а також інші “ворожі дії”. Але в порівнянні із солдатами або шпигунами, їхні дії значно важче пов’язати із Путіним. Вони є простими громадянами. Часто мають багато паспортів і будинки в Лондоні або Нью-Йорку. Вони дають гроші на благодійність, підтримують бізнес і створюють робочі місця на Заході. Фрідман досі уникає санкцій. Але США все одно намагаються послабити його вплив, навіть якщо це стосується меморіалу Голокосту.
Протистояння, яке виникло через це, підняло питання про межі російських кампаній впливу і те, наскільки далеко США з союзниками повинні зайти, щоб протистояти їм. Якщо російський мільярдер купує на Заході футбольну команду, то чи можна її матчі розглядати як епізоди інформаційної війни? Де Захід повинен провести лінію між чесною інвестицією і ворожим впливом? Якщо чіткого ланцюжка підпорядкованості між Кремлем та олігархами немає, то й межа часто стирається. І це особливо видно у випадку з планами Фрідмана щодо Бабиного Яру.
Фрідман ріс у єврейській сім’ї на Західній Україні. Тому про Бабин Яр він дізнався від своєї бабусі, рідне село якої німці знищили під час бліцкріґу в 1941 році. “Не залишилося нічого”, - сказав він мені. “Навіть могил”. Протягом багатьох післявоєнних років питання Голокосту в Радянському Союзі було табу, його не було в офіційній історії. Багато людей із покоління Фрідмана дізналися про це кровопролиття тільки завдяки віршу, який з’явився у 1961 році в державному літературному часописі. У його перших рядках писало:
Над Бабиним Яром пам’ятників немає
Крутий обрив, як грубий надгробок.
Через публікацію цього вірша редактора часопису звільнили. Але це спровокувало такий скандал, що радянський лідер Микита Хрущов скасував звільнення. Євген Євтушенко написав цього вірша після того, як поїхав до Бабиного Яру і побачив, що Радянська влада перетворила його на сміттєзвалище. “Вони скидали смердюче сміття на десятки тисяч убитих людей”, - сказав поет журналісту BBC. На початку сімдесятих років минулого століття Радянська влада врешті погодилася збудувати меморіал на цьому місці. Відповідно до напівофіційної державної політики антисемітизму, в написі на пам’ятнику не було згадки про євреїв, які там загинули.
Фрідман пригадує, що в його сім’ї обговорювали ці події за кухонним столом. Вони мали особливе презирство до українських міліціонерів та інших місцевих жителів, які допомагали нацистам переслідувати євреїв. Коли ми вперше розмовляли минулої весни, він приніс стару фотографію, яка досі показує його розуміння цієї трагедії. Світлину зробили у Львові, де він ріс. На ній група єврейських жінок на початку нацистської окупації. “Вони зовсім голі”, - пригадав Фрідман. “Їх змушували прибирати вулиці. А навколо стоять люди, які їх штовхають, сміються з них”. Він зробив глибокий подих і зважив свої слова. “Це не німці”, - сказав він. “Це місцеві, мої земляки, люди, які могли жити в моєму кварталі”.
Через брак чесних історій про війну, багато радянських євреїв складали до купи своє розуміння Голокосту завдяки таких шматочкам та артефактам — кухонним розмовам і старим фотографіям у книжках. Не винятком був і молодий Фрідман. Він навіть досі вірить сімейному переказу про те, що його прадідусів і прабабусь убили не нацисти, а їхні українські поплічники. “Ніхто не знає як вони померли”, - визнає він. Але підозра залишається, легка, втім неминуча в його баченні пам’ятника, якого він хоче збудувати.
Для опонентів погляди Фрідмана є знаком необ’єктивності цього проєкту. Як і його статус союзника Кремля, особливо коли йдеться про тривале намагання України примиритися зі своєю історією. Через 30 років після здобуття незалежності від Москви нація досі намагається писати своє минуле, погодити канон символів і героїв, а також вирішити які сторінки історії є ганебними, а які варті того, щоб ними гордилися. На цей проєкт великий вплив має Друга світова війна. І Фрідман не приховує, що має бажання сформувати те, як українці вчать про неї своїх дітей. “Це наш моральний обов’язок перед родичами, перед єврейською спільнотою”, - каже він. “Це — головна ціль”.
Фрідман розуміє те, чому його роль є суперечливою. І він визнає, що Кремль дуже сильно впливає на мільярдерів всередині системи, яку збудував Путін. Один із найяскравіших описів цієї системи зробив Пьотр Авєн, який у 2018 році говорив із американськими слідчими про те, що в Росії значить бути багатим і політично заангажованим. Під час свідчення офісу спеціального прокурора Роберта Мюллера, Авєн сказав, що зустрічається з Путіним раз на кілька місяців, та отримує від нього “приховані директиви”, які з усіх сил намагається виконати.
Коли я запитав про цю практику Фрідмана, він описав ще хитрішу форму взаємозв’язків. Вона більше схожа на танець придворних біля царя, ніж на солдатів, які віддають честь генералу. Хоча він по суті підтвердив те, що сказав Авєн. Путін справді скликає олігархів на регулярні зібрання, де він зазвичай кидає натяки, які ніколи не потрібно сприймати легковажно. Фрідман каже, що було би занадто спрощено думати про російських мільярдерів, як про лакеїв Кремля. Їхній пріоритет — це заробляння грошей. Але, роблячи свою справу, вони намагаються обережно узгоджувати все з інтересами Кремля. “Ми ретельно вивчаємо Путіна”, - сказав мені Фрідман. “Для нашого бізнесу це — питання виживання”.
Відтоді як про плани щодо Меморіалу Бабиного Яру вперше публічно заговорили у 2016 році, його найвпливовішим критиком є Йосип Зіссельс, дисидент, який очолює єврейську громаду Києва. Зараз йому 70 років. Він часто зустрічається із американськими дипломатами, а його погляди стосовно цього проєкту допомогли сформувати американську позицію. Уперше я зустрівся із ним теплого осіннього дня в Нью-Йорку цього року, коли він приїхав виступати на конференції про сучасну історію України. Вона припала на ранок після Йом Кіппур, єврейського дня викуплення. Зіссельс виконав святковий ритуальний піст, сидячи в економ класі. “Це було не так вже і погано”, - сказав він мені. “Я значно гірше постив під час голодувань у в’язниці”.
У сімдесятих і вісімдесятих роках Зіссельса ще юнаком двічі садили за ґрати через спротив Радянському режиму. Зараз він віце-президент Української гілки Світового Єврейського Конгресу, впливової правозахисної групи. І так дуже незручно для Зіссельса склалося, що довший час президентом цієї групи є Рональд Лаудер, переконаний республіканець, і колишній посол США в Австрії. А ще він входить до складу Ради директорів меморіального проєкту “Бабин Яр” разом із Фрідманом. Туди також входить Джо Ліберман, колишній американський сенатор, і перший єврейський кандидат у віце-президенти. А ще Йошка Фішер, колишній міністр закордонних справ Німеччини. “Вони мабуть думають, що це престижно”, - зауважив Зіссельс, коли я запитав його про те, як Меморіал зібрав таку знамениту Раду. “Вони не розуміють, що це частина гібридної війни”. Щодо мотивації спонсорів, то він відкинув думку про те, що Фрідман якось особисто пов’язаний із Бабиним Яром. “Я не вірю в сентиментальність людей, які мають 20 мільярдів доларів”. (Поточні статки Фрідмана, згідно із часописом Forbes, складають 16 мільярдів доларів).
Підозрілим цей проєкт частково робить час. Наприкінці 2015 року, коли тільки почали говорити про цей Меморіал, на сході України відбулися найкривавіші бої, які привели до патової ситуації, бо Росія вдалася до прихованіших засобів нападу. У грудні стався кібер-напад не енергосистему України. “Якщо це не була частина його стратегії”, - Зіссельс каже про Меморіал Бабиного Яру, - “ви думаєте Путін дозволив би олігархам інвестувати 100 мільйонів доларів на ворожій території?”
Зіссельс каже, що справжня мета цього проєкту — це послабити Україну як в очах власних громадян, так і в очах західних союзників. “Путін хоче, щоб світ дивився на Україну, як на ізгоя, як на націю, яка не варта власної країни, як на країну націоналістів, антисемітів, неонацистів”, - каже він. Російський президент проштовхував цей наратив протягом багатьох років. А одного разу навіть описав Україну, як державу, яка б’ється в конвульсіях “безумного неонацизму”. Такі образи глибоко вкорінилися у регіоні, політика якого досі формується спадщиною Другої світової війни, і стала невід’ємним елементом російської пропаганди проти України.
Тому Зіссельс дивиться на цей меморіальний проєкт, як на продовження Путінської риторики. Зіссельс каже, що декілька таких розповідей про це кровопролиття наголошували на участі в ньому загонів української міліції. І це при тому, що історики досі дискутують щодо їхньої ролі. Поки проєкт продовжує створювати про цю трагедію книжки, фільми, дослідницькі матеріали, Зіссельс боїться, що це може на покоління сформувати розуміння цих подій. “Запам’ятайте мої слова”, - каже Зіссельс, - “Їхній план полягає в тому, щоб показати, що це саме українці вбивали євреїв”.
Більшість істориків каже, що це частина реальної історії. Деякі українські міліціонери таки співпрацювали із нацистами. На початку війни дуже багато з них дякували німцям за те, що ті вигнали радянських загарбників. Більшість потім позбулася ілюзій щодо нацистського режиму і повернулися проти них. До кінця війни багато українських націоналістів опинилися у концентраційних таборах. Хоча, згідно із найавторитетнішими історіями війни в Україні, міліція на кшталт Організації Українських Націоналістів таки брала участь в антиєврейських погромах, а деякі командири служили під командуванням нацистів.
Наприкінці нашої прогулянки Бабиним Яром Фрідман зупинився для того, щоб пояснити мені те, як місцеві жителі, на його думку, забули про місце кровопролиття, або неправильно до нього ставляться. На куті парку стоїть приватний тир. І звук від пострілів долітає до тієї частини лощини, де жертв змушували роздягатися. Поблизу станції метро на одному будинку висить знак, який говорить, що це “волонтерський центр” вшанування пам’яті цих жертв. Але більшість будинку використовують для приготування шаурми. “Ми знайшли тут черепи. На цій землі людські черепи”, - сказав мені Фрідман, дивлячись донизу так, ніби сподіваючись знайти під своїми ногами більше людських останків.
Цей меморіальний проєкт, каже він, не применшить дії колабораціонізму в Україні. Він також не ігноруватиме багато українців, які ризикували своїми життя задля порятунку євреїв. “Ми хочемо показати всі історичні факти”, - каже він. “Якщо це допоможе українському суспільству поглянути правді у вічі, прийняти цю правду, подумати про неї, зробити висновки, а потім продовжити жити, базуючись на цьому розумінні, тоді я буду дуже радий, що ми цьому допомогли”.
Навесні та влітку 2019 року, коли перші елементи меморіального проєкту “Бабин Яр”, вже були встановлені, в Україні відбувалися вибори президента і парламенту. Радикальні націоналістичні партії, які вважали себе політичними нащадками повстанців, що пристали на бік нацистів, були розбиті і не змогли здобути жодного місця в парламенті. Уперше в своїй історії, Україна обрала президента єврея — Володимира Зеленського, який втратив під час Голокосту багато родичів.
На початку свого терміну Зеленський стикнувся із тиском щодо блокування Меморіалу Бабиного Яру. Його власний очільник розвідки попереджав уряд минулого року в листі, що цей проєкт є частиною російської змови з ціллю “дискредитації України на міжнародній арені”. Про це йдеться в копії цього листа, яку вдалося отримати журналістам TIME. Але президент все-одно вирішив його підтримати. “Моя позиція проста”, - сказав мені Зеленський. “Кожен, хто покладе камінь в пам’ять про жертви, отримає моє благословіння”.
Радникам президента цей проєкт також дав нагоду для дипломатії. Вони хотіли, щоб світові лідери зібралися у Києві на вісімдесяті роковини кровопролиття у Бабиному Яру. Починаючи з минулої весни, вони розіслали запрошення до США та Європейських лідерів, включаючи президента Джо Байдена. І попросили їх взяти участь у пам’ятній церемонії в Києві. “Для нас це дуже важливо”, сказав мені керівник Офісу президента Андрій Єрмак.
Після того, як Байден відмовився, українці сподівалися на державного секретаря Ентоні Блінкена, який поставив пам’ять про Голокост в центрі свого публічного іміджу. Під час своєї першої промови після того, як Байден призначив його очолити Державний департамент, Блінкен розповів історію про свого покійного вітчима, який пережив Аушвіц. Під час іншої промови у квітні, під час відзначення Дня пам’яті жертв Голокосту, він пригадав, як в останні хвилини перед смертю євреї писали на стінах нацистських газових камер два слова: “Ніколи не забудьте”.
Але з наближенням Дня пам’яті жертв у Бабиному Яр, суперечка навколо меморіалу тільки підсилювалася. Відзеркалюючи намагання американського уряду, Рада національної безпеки Зеленського почала запроваджувати санкції проти олігархів, вилучати їхні активи, закривати їхні телеканали. Державний департамент аплодував таким санкціям. Серед їхніх цілей був і один із партнерів Фрідмана по Меморіалу Бабиного Яру. Але навіть всередині офіційної кампанії уряду з “деолігархізації”, Зеленський підтримував проєкт меморіалу.
Під час поїздки до США на початку вересня, він похвалив проєкт за те, що він розповідатиме історію про Бабин Яр “сучасним поколінням”. Але він також здався стурбований тим, як історія може переслідувати українців. “Український люд не може мати зародків антисемітизму і нацизму на генетичному рівні”, - сказав він 1 вересня в Музеї Голокосту у Вашингтоні. “Вони не можуть бути в серці та душі українського народу, який пережив на своїй землі Бабин Яр”.
Ремарки Зеленського, які він озвучив того ж дня, коли вперше зустрівся із президентом Байденом у Білому Домі, заглядали вперед — до церемонії, яку він очолить у Бабиному Яру 6 жовтня. Президенти Ізраїлю і Німеччини підтвердили свою участь. Стосовно вищого представництва з Вашингтону, то Фрідман та інші організатори, не очікують нікого.
TIME
Переклав Юрій Фізер
- Актуальне
- Важливе