У цього не та дисертація, той близький до олігарха.
У демократичних країнах МЗС не очолює кращий дипломат, Міноборони кращий генерал чи юрист, а послів не шукають через фейсбук. Міністри у країнах ЄС як правило чільні представники панівної партії.
Провалив міністр роботу - його партія несе відповідальність. Той самий політик може очолювати Міноборони, згодом МЗС, а потім Міністерство охорони здоров’я. Міністр - це не найгеніальніший у професії моральний авторитет, а політик, який реалізовує бачення партії. Фахівці - це апарат міністерства. У нас частково це теж працює. Міністр культури Ткаченко, покійний міністр МВС Монастирський могли казати, що вони "Слуги народу". Так, як Кубраков, Верещук, Федоров і Малюська. Але чиє бачення має реалізовувати до прикладу Лісовий? Бужанського? А він повинен у демократичному суспільстві чесно сказати: "Ми з Бужанським реалізовуємо політику "Слуг народу", хоча певні наші погляди не збігаються".
Зараз міністрів почали використовувати уже не для реалізації партійної програми чи відповідальності, а для піару особисто Володимира Зеленського. І це помилка. Бо найменше звинувачення на адресу міністра стає звинуваченням на адресу особисто президента.