Макрону критично потрібен успіх на фоні протестів французів проти пенсійної реформи. Успіх у сфері внутрішньої політики поки не проглядається, тому без зовнішньої ніяк.
Візит Макрона в Пекін — це для нього шанс. Для нас теж, але також і низка ризиків. Макрон їде не один — він запросив президента Єврокомісії Урсулу фон дер Ляйєн.
Мета зрозуміла — Макрон хоче говорити від імені Європи. Китай це більш ніж влаштовує — йому не подобається колективний Захід і те, що наша війна з РФ власне його вперше за багато років зміцнила. Китай впевнений, що змагання зі США розгортається, але зовсім не хоче, щоб це було змагання з колективним Заходом. Чим менше солідарності всередині Заходу, тим для Китаю краще.
Макрон хоче говорити від імені Європи. Китай це більш ніж влаштовує — йому не подобається колективний Захід і те, що наша війна з РФ власне його вперше за багато років зміцнила
Читайте також: Путін заштовхує Росію в Євразію
Власне, як і для Путіна. А для нас — з точністю до навпаки. Вести із Сі розмови про геополітику, звісно, можна і навіть потрібно. Розуміючи, що Китай розуміє мову балансу сили й ніяку іншу. На фоні поїздки президента Тайваню в США і зустрічі зі спікером Конгресу з прогнозовано роздратованою реакцією Китаю у Макрона є вибір: грати "окрему європейську" карту або "західну". Від торгівлі до безпеки, адже Австралія вибрала американські атомні підводні човни замість французьких і з цього почалася співпраця США, Австралії та Великобританії навколо стримування Китаю, щонайменше формально. Тому спокуса зіграти "європейську" карту є. Говорити із Сі годинами, як з Путіним, не вдасться. І це теж добре.
Про автора. Павло Клімкін, дипломат, ексміністр закордонних справ України
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.