Міжнародне видання Дрон, що фінансується коштом грантів США та ЄС, розбиралося в причинах конфлікту грузинської президентки та правлячої партії. З дозволу редакції Еспресо наводить український переклад цього пояснювального тексту.
З цього тексту ви дізнаєтеся:
Саломе Зурабішвілі народилася в Парижі в сім'ї грузинських емігрантів, довгі роки працювала в МЗС Франції, а потім переїхала до Грузії. У 2004 році вона обійняла посаду міністра закордонних справ країни та отримала грузинське громадянство. Під час перебування на цій посаді Зурабішвілі запам'яталася тим, що домоглася ухвалення рішення про виведення російських баз із території Грузії та відмови від розміщення в країні будь-яких інших іноземних військових. У підсумку Кремлю вдалося домовитися з Тбілісі про те, що російські війська залишать територію країни до кінця 2008 року, але угода втратила сенс через війну, що почалася того року.
Саму Зурабішвілі було знято з посади 2005 року через конфлікт із владою країни. Правлячу партію "Єдиний національний рух" тодішнього президента Михайла Саакашвілі вона звинуватила у спробі створити в країні "кланову диктатуру". Влада ж стверджувала, що Зурабішвілі намагалася надмірно контролювати роботу послів і змушувати їх діяти без санкцій влади.
У 2007 році вона створила свою партію "Шлях Грузії", яка разом з іншими опозиційними силами країни виступила проти президента Саакашвілі, вимагаючи його відставки. Поліція придушила протести силою. Зурабішвілі виступала за подальшу демократизацію Грузії, зближення із Заходом за умови поліпшення відносин із Росією. Після перемоги Саакашвілі на виборах 2008 року і подальшої війни, Зурабішвілі заявила про відхід із грузинської політики 2010 року, оскільки "в країні немає демократії".
Вона повернулася через 8 років, коли в Грузії, що стала парламентською республікою, проходили вибори президента. ЦВК погодилася зареєструвати Зурабішвілі тільки після того, як вона відмовилася від французького громадянства. На цих виборах, де Зурабішвілі здобула перемогу, її кандидатуру підтримала провладна партія "Грузинська мрія", хоча формально вона висувалася як незалежний кандидат.
Фото: Getty Images
Спочатку Зурабішвілі діяла рівно так, як, мабуть, очікувала влада, — вона зустрічалася з переважно західними чиновниками і демонструвала бажання Тбілісі рухатися до Європи. "Грузинській мрії", очевидно, потрібна була людина, яка може на рівних спілкуватися з представниками європейської влади. Зурабішвілі з її минулим дипломата підходила на цю роль якнайкраще.
Відносини з парламентською більшістю почали псуватися після вторгнення Росії в Україну. Від самого початку свого президентства Зурабішвілі заявила про відмову від будь-якої співпраці з Росією. Вона звинувачувала владу в тому, що вона не засудила Кремль за агресію, не приєдналася до санкцій і продовжує торгівлю з РФ.
У березні 2022 року Грузія, разом із Молдовою та Україною подали заявки на отримання статусу країни-кандидата до ЄС. Останні дві країни отримали схвалення Брюсселя, але Єврокомісія заявила, що Грузія має спершу виконати дванадцять рекомендацій — список реформ, які мають зробити країну більш демократичною. Серед них — покінчити з політичною поляризацією і забезпечити міжпартійне співробітництво, незалежність та ефективність державних інститутів, поліпшити виборчу систему, а також позбутися впливу мільярдера Бідзіни Іванішвілі — засновника правлячої партії "Грузинська мрія" та експрем'єр-міністра країни, якого багато жителів називають "тіньовим правителем Грузії". Формально він оголосив про відхід із політики, але частина громадянського суспільства впевнена, що Іванішвілі зберігає необмежений вплив у країні.
Влада не поспішає виконувати рекомендації Єврокомісії і, як вважають багато опозиційних політиків і представників громадянського суспільства, навмисно гальмує євроінтеграцію, попри те, що прагнення до членства в ЄС прописано в Конституції країни. "Грузинську мрію" часто звинувачують у тому, що вона свідомо зриває інтеграцію з ЄС, а також у проросійських діях.
Бідзіна Іванішвілі. Фото: gettyimages
Насправді ж, "Мрія", імовірно, розуміє, що подальша демократизація Грузії створить проблеми для концентрації влади, і водночас прагне як членства країни в ЄС (щоправда, коли це буде вигідне парламентській більшості), так і збереження стосунків з Росією, яка є важливим торговельним партнером країни та постачальником ресурсів.
Однак балансувати так, щоб ніхто цього не помітив, "Грузинській мрії" явно не вдається.
Після того, як Грузія не отримала статусу країни-кандидата до ЄС, Зурабішвілі вперше наклала вето на законопроєкт про розширення таємної слідчої діяльності, який просувала правляча партія. Парламент зміг обійти вето повторним голосуванням і закон ухвалили.
Зурабішвілі заявила, що цей закон порушує права людини і що вона накладатиме вето на кожен законопроєкт, який "відводить" Грузію зі шляху євроінтеграції.
На початку 2023 року в Грузії намагалися ухвалити законопроєкти "Про прозорість іноземного впливу" і "Про реєстрацію іноземних агентів", які опозиції та громадянському суспільству нагадали закон про "іноагентів" у Росії. Ці закони так і прозвали - "російськими".
Законопроєкти внесла на розгляд провладна партія "Сила народу", що складається з колишніх членів "Грузинської мрії". Правляча партія схвалила ці пропозиції.
"Знаємо багато організацій, які, наприклад, з отриманим з-за кордону фінансуванням проводять антидержавні мітинги, провокаційні заходи, які не служать національним інтересам нашої країни", - заявив тоді прем'єр-міністр Грузії Іраклій Гарібашвілі.
У березні парламент ухвалив законопроєкт у першому читанні, і Тбілісі захлеснули дводенні протести. Громадянське суспільство домоглося того, що законопроєкт не ухвалили. Зурабішвілі підтримала протестувальників і пообіцяла накласти вето, якщо парламент знову схвалить закон про "іноагентів".
Фото: Фото з протестів у Тбілісі проти проросійських законів у березні 2023 року, Дрон Медіа
"Завдяки риториці і діям останніх двох років ви стерли і змінили курс свого дев'ятирічного правління і відхилилися від волі і мандата вашого народу і виборців", - сказала Зурабішвілі пізніше у своєму відеозверненні.Далі президентка, від якої, мабуть, від самого початку було потрібно лише посміхатися європейським чиновникам, знову звинуватила владу в проросійських діях, коли між Грузією і Росією було відновлено авіасполучення в травні 2023 року. Рішення ухвалили з ініціативи президента РФ Володимира Путіна. Також він скасував візовий режим для громадян Грузії.
Опозиція сприйняла це рішення не інакше як "подачку" від Кремля за "хорошу поведінку" Грузії. Представники "Грузинської мрії" стверджували, що рішення Путіна полегшить життя грузинам, які живуть і працюють у РФ, а також принесе гроші з туризму.
Зурабішвілі висловила обурення тим, що влада схвалила відновлення польотів на тлі агресії Росії в Україні.
"Незрозуміло і прикро, коли сьогодні ми рахуємо, скільки мільйонів принесе нам "подарунок" польотів. Наша гідність продана за 200 чи 300 мільйонів?" - заявила президент у своїй промові на церемонії святкування Дня незалежності Грузії в травні.
"Грузинська мрія" відповіла, що президент "загрожує" престижу держави.
"Ми порахували, що найкращим кандидатом на цю посаду могла стати безпартійна жінка, нащадок відомих діячів Першої республіки Грузії, і в такий спосіб вона уособлювала б зв'язок між історією Першої республіки і сучасною Грузією. Однак, на жаль, Саломе Зурабішвілі пішла іншим шляхом і протягом останніх двох років явно демонструє політичну заангажованість на користь радикальної опозиції", - йшлося в заяві керівної партії.
За Конституцією Грузії президент має вести переговори з владою інших країн і представляти державу в зарубіжних поїздках тільки з санкції парламенту. Обмежені повноваження президента згодом ще сильніше скоротили, оскільки, на думку влади, він має виконувати виключно церемоніальні функції.
У липні 2023 року адміністрація Зурабішвілі подала пропозицію про візит президента до Німеччини, а потім до України, Швейцарії, Польщі, Бельгії, Данії, ОАЕ, Болгарії, Чехії та Ізраїлю. Парламент відповів відмовою.
"Нагадуємо президенту, що відповідно до підпункту "а" пункту 1 статті 52 Конституції Грузії президент Грузії здійснює представницькі повноваження у зовнішніх відносинах тільки за згодою уряду, оскільки відповідно до пункту 1 статті 54 Конституції реалізація зовнішньої політики країни перебуває у віданні уряду", - йшлося у повідомленні кабінету міністрів.
Незважаючи на заборону, 30 серпня адміністрація президента офіційно оголосила про те, що Зурабішвілі вирушає до Європи, де проведе низку зустрічей на підтримку надання Грузії статусу кандидата в ЄС. 31 серпня вона відвідала Німеччину і зустрілася з президентом ФРН Франком-Вальтером Штайнмаєром, а наступного дня - з головою Європейської Ради Шарлем Мішелем. Також президент Грузії зустрілася з президентом Франції Еммануелем Макроном у Парижі. На всіх переговорах вона обговорювала зі співрозмовниками європейську перспективу Грузії.
Лідер партії "Грузинська мрія" Іраклій Кобахідзе заявив, що Зурабішвілі під час своїх візитів нібито намагається зірвати євроінтеграцію Грузії. Після повернення Зурабішвілі з несанкціонованої поїздки, правляча партія ініціювала процедуру імпічменту.
Потім пропозицію про імпічмент розглянув Конституційний суд Грузії, який заявив, що Зурабішвілі порушила Конституцію країни. Захист президента стверджував, що вона виконувала свої обов'язки, представляючи Грузію в міжнародних відносинах, а також "вживала всіх заходів" для інтеграції країни в НАТО і ЄС, як це вимагає Конституція.
Проти імпічменту виступили багато західних чиновників, а також депутати Європарламенту. Прем'єр-міністр Гарібашвілі заявив, що проведення імпічменту "демонструє, що Грузія - демократична країна".
При цьому, більшість представників громадянського суспільства Грузії від самого початку не вірили в успіх імпічменту. Річ у тім, що "Грузинська мрія" і провладна партія "Сила народу" мають у парламенті всього 84 депутати. 56 місць займають представники опозиційних партій, які одразу виступили проти імпічменту.
Парламент Грузії. Фото: reuters
Противники правлячої партії, а також експрезидент країни Михайло Саакашвілі, який перебуває в ув'язненні, назвали те, що відбувається, "цирком", що відбувається "на замовлення Росії". Також деякі опозиціонери звинуватили владу в тому, що безглуздим процесом імпічменту вони відволікають увагу від важливіших питань.Річ у тім, що для того, щоб рішення про імпічмент ухвалили, "Мрії" необхідно 100 голосів зі 150, але 16 голосів, що залишилися, їм узяти просто нізвідки. Переговори влади з деякими депутатами не принесли потрібного результату. 10 місць у парламенті взагалі пустують після того, як чотири депутати попросили позбавити їх повноважень на знак протесту проти, як вони стверджують, фальсифікацій на останніх парламентських виборах. Троє депутатів самі відмовилися від мандатів, двох позбавили місць за регулярні пропуски засідань, і ще одного визнали винним у кримінальному злочині.
У підсумку на підтримку імпічменту проголосували лише 86 парламентаріїв. Один депутат проголосував проти, а решта просто відмовилися брати участь у голосуванні.
Голова правлячої партії Кобахідзе визнав провал голосування, але заявив, що те, що відбувається, "довело зв'язок президента з опозицією". Він також сказав, що Зурабішвілі свій термін, що залишився, буде лише формально президентом.
Зурабішвілі продовжуватиме обіймати посаду президента до наступних виборів, які відбудуться 2024 року - відразу після парламентських. На відміну від 2018 року, президента обиратимуть не на прямих виборах, а за допомогою Колегії вибірників, що складається з 300 осіб. Половину Колегії складатимуть депутати парламенту, а половину - делегати регіонів.
У цих умовах Зурабішвілі навряд-чи зможе здобути перемогу, якщо балотуватиметься. Влада, найімовірніше, докладе всіх зусиль, щоб поставити на посаду менш амбітного і неслухняного чиновника, якого вони самі й оберуть. Серед найімовірніших кандидатів спостерігачі називають нинішню віцепрем'єрку Грузії та міністерку культури Тею Цулукіані.
Вона теж жінка, юрист, говорить французькою. Для влади це буде така сама Зурабішвілі, здатна знайти спільну мову з європейськими чиновниками, але не йде наперекір владі. Щоправда, про Зурабішвілі лідери "Грузинської мрії", ймовірно, думали те саме, коли підтримували її на минулих виборах.
На закінченні повноважень президента політична кар'єра амбітної та активної Зурабішвілі навряд-чи закінчиться. За 5 років вона завоювала популярність у проєвропейськи налаштованих громадян Грузії як непримиренна прихильниця євроінтеграції, має дуже теплі стосунки із західними чиновниками. Жителі країни, здається, дедалі більше розчаровуються у владі та старій опозиції, які нескінченно сперечаються один з одним. У країні зростає запит на нові політичні сили і хто знає, можливо, Зурабішвілі стане частиною цієї "свіжої" опозиції, яка зрештою завоює омріяні для Грузії членство в Євросоюзі та демократію.