Нічого доброго з нього не вийде. Від цього суто символічного візиту Тайвань не стане ні безпечнішим, ні більш процвітаючим, а от поганого може статися якраз дуже багато. Зокрема йдеться про військову відповідь Китаю, яка може призвести до втягнення США в непрямі конфлікти з ядерними Росією та Китаєм.
Якщо ви думаєте, що наші європейські союзники — які стикнулися з екзистенціальною війною з Росією через Україну — приєднаються до нас у разі конфлікту США з Китаєм через Тайвань, спровокований цим непотрібним візитом, ви хибно оцінюєте світову ситуацію.
Розпочнемо з непрямого конфлікту з Росією і того, чому візит Пелосі на Тайвань підливає масло у вогонь.
У міжнародних відносинах бувають моменти, коли потрібно не зводити очей зі своєї цілі. Сьогоднішня ціль абсолютно чітка: ми повинні переконатися, що Україна зможе, як мінімум, зупинити — та, як максимум, розвернути — неспровоковане вторгнення Владіміра Путіна, яке в разі успіху створить пряму загрозу нестабільності в цілому Європейському Союзі.
Щоб допомогти та надати Україні можливість досягти цієї цілі, Байден і його радник з національної безпеки Джейк Салліван провели серію дуже жорстких зустрічей з керівництвом Китаю, вмовляючи Пекін не втручатися в український конфлікт, надаючи військову допомогу Росії, а особливо зараз, коли арсенал Путіна виснажений п’ятьма місяцями жорстокої війни.
Байден, за словами високопоставленого чиновника США, особисто сказав президенту Сі Цзіньпіну, що якщо Китай втрутиться у війну з Україною на боці Росії, Пекін ризикуватиме доступом до своїх двох найважливіших експортних ринків — США та Європейського Союзу. (Китай є провідним виробником безпілотників, яких зараз дуже не вистачає військам Путіна.)
Як стверджують офіційні особи США, Китай відповів ненаданням військової допомоги Путіну — у той час, коли США та НАТО надає Україні розвідувальну підтримку та значну кількість сучасного озброєння, яке завдає серйозної шкоди російським військам, тоді як Китай нібито їхній союзник.
З огляду на все це, чому ж спікерка Палати представників вирішила відвідати Тайвань, навмисно провокуючи Китай саме зараз, адже вона найвищий чиновник США, який відвідав Тайвань після Ньюта Ґінґріча в 1997 році, коли Китай був набагато слабшим економічно та військово?
Гіршої пори для візиту годі й придумати. Шановний читачу! Війна в Україні не закінчилася. І в приватному порядку офіційні особи США набагато більше стурбовані керівництвом України, ніж ми думаємо. Між Білим домом і президентом України Володимиром Зеленським існує глибока недовіра — значно більша, ніж повідомляється.
А що твориться в Києві. 17 липня Зеленський звільнив генерального прокурора своєї країни та керівника внутрішньої розвідки — це стало найзначнішою зміною в його уряді після російського вторгнення в лютому. Це якби Байден за один день звільнив Мерріка Гарленда та Білла Бернса. Хоча досі я не бачив жодного повідомлення, з якого можна було б зрозуміти, в чому ж річ. Виглядає, що ми ніби не хочемо заглядати під капот Києва, боячись побачити там жахіття корупції та інші виверти після наданої нами підтримки. (Більше про такі небезпеки в іншій статті).
Тим часом, високопосадовці США все ще вважають, що Путін цілком готовий розглянути можливість використання малогабаритної ядерної зброї проти України, у разі якщо поразка його армії буде неминучою.
Коротше кажучи, війна в Україні ДОСІ не закінчилася, ДОСІ не стабільна, ДОСІ не без небезпечних сюрпризів, які можуть виникнути щомиті. І все ж попри все це ми ризикуємо конфліктом із Китаєм через Тайвань, спровокованим свавільним і легковажним візитом спікерки Палати?
Геополітика 101 полягає в тому, що війну на два фронти з двома супердержавами одночасно вести неможливо.
Повернемося до ймовірності непрямого конфлікту з Китаєм і того, як візит Пелосі може його спровокувати.
За повідомленнями китайських ЗМІ, під час телефонної розмови минулого тижня, Сі натякнув Байдену, що «той обпікається, хто з полум'ям грається», маючи на увазі втручання США у справи Тайваню, зокрема через можливий візит Пелосі.
Команда національної безпеки Байдена пояснила Пелосі, давньому захиснику прав людини в Китаї, чому їй не варто зараз їхати на Тайвань. Але президент не зателефонував їй особисто і не попросив не їхати, вірогідно побоюючись за свій авторитет в очах Китаю та залишаючи республіканцям можливість атакувати його ще до проміжних виборів.
Мірою нашої політичної дисфункції є те, що президент-демократ не може стримати спікерку Палати представників Демократичної партії від участі в дипломатичному маневрі, який вся його команда з національної безпеки — від директора ЦРУ до голови Комітету начальників штабів — вважає нерозумним.
Правда, існує й аргумент, що Байден повинен вважати, що Сі блефує, підтримати Пелосі до кінця і сказати Сі, що якщо він будь-яким чином погрожуватиме Тайваню, то якраз Китай і «обпечеться».
Це може на якийсь час спрацювати. А може також і розпочати Третю світову війну.
На мою думку, Тайвань мав звернутися до Пелосі з проханням не приїжджати в даний час. Я дуже захоплююся Тайванем, а саме економікою та демократією, які вдалось побудувати після закінчення Другої світової війни. За останні 30 років я часто там бував і особисто пересвідчився, як багато вони змінили за цей період — справді багато.
Але є одна річ, яка залишилася незмінною: географія!
Тайвань все ще залишається крихітним островом, з населенням у 23 мільйони, що знаходиться приблизно в 100 милях від узбережжя гігантського материкового Китаю, з населенням у 1,4 мільярди людей, які вважають Тайвань частиною китайської батьківщини. Регіони, які забувають про свою географію, як правило потрапляють у біду.
Це жодним чином не пацифізм з мого боку. Я вважаю, що захист демократії Тайваню в разі неспровокованого китайського вторгнення є життєво важливим національним інтересом США.
Але якщо ми збираємося вступати в конфлікт з Пекіном, то доцільно, щоб ми обирали, коли та як нам це вигідно. Наша проблема полягає у все більш агресивній поведінці Китаю на багатьох фронтах — від кібер-вторгнень до крадіжки інтелектуальної власності на військові маневри у Південно-Китайському морі.
Попри це, зараз не час дражнити Китай, особливо враховуючи складну ситуацію в китайській політиці. Сі має намір безстроково продовжити свій пост лідера Китаю на 20-му з’їзді Комуністичної партії, який відбудеться цієї осені. Комуністична партія Китаю завжди чітко давала зрозуміти, що возз’єднання Тайваню з материковим Китаєм є її «історичним завданням», і з моменту приходу до влади в 2012 році, він постійно та відчайдушно підкреслював свою відданість цьому завданню агресивними військовими маневрами навколо острова.
Візит Пелосі фактично дасть Сі можливість відвернути увагу від власних невдач — стратегії «вдарити крота», спрямованої на зупинку поширення Covid-19 за допомогою блокування великих міст Китаю, величезної бульбашки нерухомості, яка нині зменшується, загрожуючи банківською кризою та величезним державним боргом внаслідок нестримної підтримки Сі Цзіньпіном державних галузей промисловості.
Маю великі сумніви, що нинішнє керівництво Тайваню в глибині душі хоче цього візиту Пелосі зараз. Всі, хто спостерігає за обережною поведінкою президентки Тайваню, Цай Інвень, членкині Демократичної прогресивної партії Тайваню, яка після її обрання в 2016 році, виступає за незалежність, мають бути вражені її послідовними зусиллями захистити незалежність Тайваню, не даючи Китаю легкого потрібного приводу для виправдання захоплення острова.
На жаль, боюсь, що в Китаї під керівництвом Сі зростає консенсус щодо вирішення тайванського питання виключно військовим шляхом. Однак Китай хоче вдатись до цього за власним графіком. Нашою ж метою має бути стримування Китаю від таких військових спроб, щоб вони відбулись за НАШИМ графіком — а отже НІКОЛИ.
Для цього необхідно озброїти Тайвань до зубів, щоб у нього було стільки ракет, щоб Китаю і в голову не прийшло нападати. При цьому слід якомога менше вдаватися до слів та дій, які б могли спровокувати Китай на думку, що вони МУСЯТЬ взяти острів силою, і то прямо зараз. Прагнення до чогось іншого, крім такого збалансованого підходу, стане жахливою помилкою з великими та непередбачуваними наслідками.
перекладено з NewYorkTimes, 1.08.2022
автор THOMAS L. FRIEDMAN американський журналіст, трикратний лауреат Пуліцерівської премії, автор семи світових бестселерів