Але доросла людина не має права на таку інфантильну позицію через вік, досвід та безперспективність такої поведінки. По-перше, чудовиська не зникнуть, а по-друге, ковдра гарантовано — не найкращий захист. Тож, подивитися в очі чудовиськ краще, ніж поводитися, як дитина.
Так і з нашими проблемами. Ми можемо ігнорувати їх, намагатися не помічати їх руйнівні наслідки та сподіватися, що вони самі собою зникнуть, але це не допоможе їх вирішити. Марна надія. Саме так зараз відбувається з розв'язання проблем військових та ветеранів війни за Незалежність України. Номінально ми живемо зі словами "Героям Слава", а фактично допомога держави ветеранам і воїнам залишається на дуже низькому рівні. І це треба виправляти. Виправляти треба ще вчора, щоб не отримати надскладну проблему з жахливими наслідками завтра.
Просто порахуймо для того, щоб зрозуміти, що нас чекає. Сьогодні, за словами міністра оборони Олексія Резнікова, лише у ЗСУ нараховується приблизно 700 тисяч осіб, а весь сектор безпеки та оборони охоплює до мільйона українців. Експерти кажуть, що якщо війна триватиме понад 3 років, то ми будемо мати приблизно 3 млн ветеранів, з яких близько третини будуть ті, що пройшли через бойові дії. І це на 30 млн населення України. Для порівняння можна взяти США. Там зараз 16,5 мільйонів військових ветеранів на 331 мільйон населення. Тож у відсотках це вдвічі більше на кількість населення. Окрім того, досвід США тут нерелевантний, тому що в порівнянні з нами у них дуже мало військових (у процентному відношенні) з досвідом безпосередніх бойових зіткнень, а інтенсивність цих зіткнень, у переважній більшості випадків, була і близько не така як у нас.
Читайте також: Війну ми дійсно програЄмо. Не на фронті, а якраз всередині
Щобільше, після закінчення війни у нас буде найбільша кількість, в сучасній історії, ветеранів з досвідом безпосередніх зіткнень, людей що пройшли полон, найбільша кількість з ампутаціями, найбільша кількість цивільних з досвідом війни. І це ще не кажучи про міни, яких на нашій території найбільше у світі, завдяки діям РФ.
І все одно, дивлячись на досвід США, можна зрозуміти, що нас чекає. Так от, треба буде вирішувати величезну купу проблем — від реабілітації до соціалізації, від протезування до забезпечення робочими місцями, від лікування поранень до допомоги при апатії чи неконтрольованих нападах агресії. Це відповідальність держави та суспільства перед ветеранами та допомога їм у повоєнний період. Окремим питанням стоїть профілактика суїциду серед ветеранів. Ця проблема актуальна у США і досі. На одного загиблого в Іраку та Афганістані американського солдата припадає 5 тих, хто вчинив суїцид. Страшна статистика, але якби не було профілактики суїциду, то тоді кількість самогубців була значно більшою.
Читайте також: У нас як не було, так і нема стратегії перемоги
Окремим питанням стоїть ПТСР. Згідно з дослідженнями, майже третина американських ветеранів воєн в Іраку та Афганістані в якийсь період свого життя зіткнулася з проявами посттравматичного стресового розладу – ПТСР. Третина! Але вони не були в такому інтенсивному боєзіткненні, як українські військові, наприклад, під Бахмутом або Кремінною. Тож навіть важко уявити, яка кількість українських ветеранів зіткнеться з цією проблемою.
Але є вже і ті, хто зараз зіткнувся зі всім цим. В нас вистачає ветеранів та військовослужбовців чиї проблеми не повинні чекати кінця війни. Тяганина у розв'язанні проблем, лише загострить їх. Питання стоїть руба і для їх вирішення не треба чекати закінчення бойових дій, а треба вже сьогодні починати працювати на їх вирішення. До речі, в США переважна більшість програм фінансуються коштом фінансових пожертв бізнесу та приватних донатів. Участь держави є, але вона більша на рівні створення умов та сприяння програм на законодавчому рівні, а також мотивації бізнесу. І це не тиск на бізнес через силові та податкові структури та саме пропозиції в яких є користь для всіх.
Читайте також: Ми не переможемо Росію, якщо будемо її меншою копією
Як все це вирішувати? Можна брати за основу досвід США, Франції та Ізраїлю. Наприклад у США, десь років 10 тому, Уряд звернувся за допомогою до JP Morgan, американського транснаціонального фінансового конгломерату та одного з найбільших банків світу. І JP Morgan взяли на себе зобов’язання створити 100 000 робочих місць для ветеранів. В результаті з'явилася велика коаліція найбільших бізнесів і 2 мільйони створених робочих місць за останні 10 років. Це про соціально відповідальний бізнес і роль держави в цьому. До речі, в The Boeing Company працює десь 20 000 ветеранів - 15% всього персоналу. І не лише це.
В США є потужна культура сприйняття ветерана та ціла філософія, як треба допомагати йому та його сім'ї. Є програми підтримки, працевлаштування, безплатної освіти, психологічних курсів, кредитів на бізнеси тощо. Є програми допомоги при проблемі соціалізації й ще багато чого. Головна мета — допомоги ветерану та повернути його у повноцінне життя суспільства.
Чи є цьому альтернатива? Так, є! Можна діяти так, як зробили в СРСР з "афганцями" - про них забули. І це привело до того, що "афганці" пішли в кримінал, топили свій біль в алкоголі, руйнували свої сім'ї та закінчували життя самогубством. Але Україна — не СРСР і не є спадкоємцем тих традицій. Тому ми повинні зрозуміти, що проблема сама нікуди не зникне і держава разом з бізнесом мають зайнятися цим. Це моральний борг, який треба буде віддати ветеранам. І не лише моральний. Треба визначити й чітко розрізняти, що має робити держава, що волонтери, що громадське суспільство та яка допомога нам потрібна від західних партнерів. І якщо вже сьогодні не почати розв'язувати проблему, то завтра буде запізно.
Про автора. Борислав Береза, громадський діяч, колишній народний депутат України
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.