Яна – срібна призерка Паралімпійських ігор в Токіо, майстер спорту міжнародного класу з легкої атлетики, керівник громадської організації.
24 лютого жінка прокинулася від вибухів – тоді перші ракети прилетіли у Чорнобаївський аеродром. Вони з чоловіком, хоч і чули численні припущення, що «щось» насувається, не готувалася до війни. Просто жили, будували та втілювали плани.
Як спортсменка Національної паралімпійської збірної з легкої атлетики, Яна посилено тренувалася, готувалася до участі у змаганнях. Як громадська діячка мріяла зробити рідне місто Херсон доступним для людей з інвалідністю. І з чоловіком будували особисте життя – планували вдома робити ремонт, перебудовувати гараж у дворі. Але…війна застала їх зненацька і в одну мить перекреслила все.
Якщо сказати, що жінці було важко покидати рідну домівку – це нічого не сказати. Серце краялося від розуміння, що в Херсоні більше залишатися не можна. Трималися за рідну батьківщину, скільки могли, але після розкриття звірств у Бучі, зрозуміли, що війна не просто може забрати їхні життя, а вони можуть загинути від знущань окупантів.
Дорога до відносно безпечного місця була далекою та важкою. У Яни з чоловіком була можливість виїхати закордон, але вирішили залишатися в Україні.
- Зараз така ж невизначеність і важко вдвох на інвалідних візках, багато чого недоступно, жити десь треба. Але ми обов’язково повернемось до себе додому, коли місто Херсон вже звільнять, - щиро вірить наша чемпіонка.
Тож зараз Яна тренується та залишається у Західному реабілітаційному центрі, мешканців якого завжди підтримують благодійники проєкту Common Help UA. Команда вже неодноразово доставляла в Центр продукти харчування, засоби гігієни, ходуни, інвалідні візки та комплектуючі до них. От і зараз благодійники готують до відправки чергову партію допомоги.