Цивільні бувають різними: вдячними й ні, адекватними та травмованими, але якщо ти взявся за гуманітарну місію — мусиш приборкати в собі усі оцінки та судження і просто робити свою справу. Але в гарячих точках межі розмиваються: секунду назад ти надавав гуманітарну допомогу цивільним бабусям і дідусям, а за секунду — рятуєш життя захисника Бахмута.
Приїхавши в Донецьку область до волонтерів ГО "База.ua", я застала хлопців і дівчат в драматичний момент. Вони щойно відбули черговий візит медиків з організації "Фріда" на прифронтові та деокуповані території, де надавали консультативну і діагностичну допомогу цивільному населенню. В машині швидкої допомоги Ігор та Михайло, українські волонтери з Києва, які довгий час працюють з цивільним населенням Донеччини й Луганщини. З ними також Фреді з Німеччини — волонтерка з досвідом роботи в гарячих точках, та Алекс — фотограф і волонтер з Данії. В екіпажі також двоє лікарів з організації "Фріда" - Марина та Богдан. Машина рухається безперебійно гучним і зруйнованим Бахмутом, де її спиняють військові. Один з них підбігає і просить про допомогу — треба "швидку" для надання допомоги пораненому бійцю. До госпіталю ще треба дістатися, якось стабілізувавши захисника. Пораненого військовослужбовця доставляють в машину, кожен рух нош відгукується в його тілі болем і виривається шаленим криком. І от, вся волонтерська команда разом з побратимом-військовим починають…
Поранення множинні: шия, руки, ноги — волонтери одразу розділяють "сфери відповідальності". В хід ідуть усі аптечки: хтось ріже одяг (саме в цей момент стало зрозуміло, що ножиці в аптечках малоефективні, і треба завжди мати під рукою більш дієвий інструмент). Хтось тампонує рани, хтось замінює турнікети…
Зваживши ситуацію, Алекс віддає свою аптечку для допомоги бійцю й ухвалює рішення зафіксувати фотокамерою цей момент — момент першого для “База.ua” випадку порятунку Захисникa. Поранений кричить від болю, і хлопці з дівчатами роблять все, аби він не втрачав свідомість. Вони підбадьорюють його, ставлять питання, щоб перемкнути роботу його мозку на щось інше, окрім болю. Так він розказав, що звати його Діма, що три дні тому він став батьком…
Зробивши все можливе, волонтери передають чоловіка до шпиталю. Ситуація в Бахмуті дуже напружена, шпиталь перевантажений, а на волонтерів чекає ще багато справ з цивільними, тому дороги учасників цієї події розійшлися. На жаль, момент був упущений, і жодної інформації, окрім імені та характеру поранень — не залишилось з того дня.
Увечері, на базі, волонтери збираються, аби відрефлексувати на цю подію. Вони передивляються фото і відео, намагаються проаналізувати, чи все правильно зробили з точки зору такмеду, і як виправити неточності у майбутньому. Я дивлюся на них і бачу, як глибоко кожен із них проживає цей новий досвід і головне питання: чи зробили ми достатньо, щоб його врятувати?
Просочений кров’ю бійця одяг — випраний, емоції — трохи вщухли, але кожен дуже хоче дізнатися, що сталося з Дімою далі. Волонтер Михайло під час наступної поїздки в Бахмут, відвідує шпиталь, аби хоч щось дізнатися про нього. Там кажуть:
- До нас щодня потрапляє так багато Дім… Знати б хоч якісь деталі. Якщо він вижив, — то шукати варто в таких-то містах…
Схоже, ниточка обірвалася.
За кілька днів, лікарка-волонтерка Марина, що була в тій рятівній машині, відправляється на роботу в один із тилових шпиталів нашої великої країни. Це її буденна справа: обличчя поранених захисників змінюються одне за одним. Аж поки погляд не зупиняється на одному… Вдивляючись в нього, Марина упізнає дещо дуже знайоме. І так, це був Діма. Живий і всміхається. З-поміж багатьох тисяч військових, з-поміж багатьох тилових шпиталів, з-поміж всіх лікарів в Україні, які працюють над лікуванням поранених, зустріч Марини та Діми виглядає справді як випадок на мільйон.
Лікар Марина Дворська з врятованим бійцем
Плачучи від щастя, Марина надсилає волонтерам спільне фото з віднайденим бійцем Для фотографії Діма навіть піднявся з візка. І в цей момент всі ці люди — волонтери й лікарі, розкидані по країні у своїх справах, вибухнули дзвінкою радістю. Це була любов в чистому вигляді й вона лилася рікою через усі їх незліченні спільні координаційні чати.
Зараз Діма лікується. Ще певний час він буде на реабілітації, й ми з волонтерами завітаємо до нього і поспілкуємося, щойно він трохи оклигає. До речі, виявилося, що Дімин син, який народився за три дні до всіх цих подій, — його третя дитинка. Але більше про бійця я напишу згодом.
Спеціально для Еспресо
Фото: Alexander Zehntner
Про авторку. Христина Яцків, журналістка, телеведуча Еспресо
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.