Початково проблема полягає у тому, що коли людина досягає непрацездатного віку, вона не може заробляти собі на життя. Тож є три варіанти розв'язання цієї проблеми: утримання коштом родини, утримання коштом власних накопичень або пенсійне забезпечення. Не кожна літня людина має родину, або ж ця родина має достатньо коштів, щоб її утримувати. Так само, не всі мають достатньо накопичень, щоб утримувати себе їх коштом протягом 10-15 років. Тож в усьому світі вже давно прийшли до моделі пенсійного страхування, як найбільш надійного варіанту.
Ідемо далі. Який рівень пенсій вважається достатнім для людини? Відповідно до сучасних уявлень про достойний рівень життя та витрати на пенсії, вважається нормальним, коли людина на пенсії отримує приблизно 60-70% від свого доходу під час роботи (будь-хто може спокійно порахувати, яка це має бути пенсія конкретно для нього). Відповідно до ратифікованої Україною у 2016 році Конвенвенції Міжнародної організації праці №102, найнижчий рівень пенсій по старості встановлений на рівні 40%. В Україні зараз рівень пенсійного заміщення складає близько 29% від доходу під час роботи (а за окремими категоріями й нижче). Тобто, уряди України (не тільки цей, а і попередні) не виконують навіть мінімальні вимоги до рівня пенсій.
Чому так сталося, адже на початку незалежності України рівень пенсійного забезпечення складав 60%, а для деяких категорій громадян навіть 80%? Не було і проблем з наповненням пенсійного фонду, який тоді, до речі, керувався профспілками, як і інші фонди соціального страхування.
Багато реформаторів кажуть, що проблема у солідарній системі пенсійного забезпечення та величезному дефіциті бюджету Пенсійного фонду України, викликаного, у тому числі демографічною кризою. І пропонують реформу у вигляді додаткових рівнів добровільного чи обов’язкового накопичувального пенсійного страхування. Проте, чи розв'язуватиме це проблеми солідарної системи або демографічної кризи? Ні. Тому ці ж реформатори пропонують знизити виплати з солідарної системи до мінімального рівня, який може гарантувати держава. Проте навіть зараз середня пенсія вдвічі нижча за реальний прожитковий рівень, куди її ще зменшувати? На це відповіді немає.
Тож повертаємося на початок цієї дискусії: на додаток до пенсійного страхування, держава пропонує людям утримувати себе на пенсії коштом власних накопичень. Бо усі ці «нові» варіанти «накопичувального пенсійного страхування» саме цим і є по суті. І насправді будь-хто і зараз без держави може це робити, і навіть багато хто робить.
Проте, коли ви самі собі відкладаєте на старість, ви складаєте гроші "під матрас" або ж тримаєте на банківських вкладах. Як кажуть реформатори: "ці гроші не працюють". Тому їх справжній інтерес зовсім не у тому, щоб забезпечити належне пенсійне забезпечення, а у тому, щоб вилучити ці кошти у громадян для потреб уряду та економіки. Саме тому так званий другий рівень пенсійного забезпечення називається – обов’язковим. Тобто, цією реформою держава зобов’язує кожного накопичувати гроші на власну пенсію. Але при цьому ви не можете ефективно користуватися цими грошима, а повинні будете передавати їх у спеціальні фонди, які планує створити держава та приватний сектор. По суті, це завуальований спосіб вилучення частини коштів громадян для фінансування різноманітних економічних проектів коштом самих громадян.
Усе те саме можна було б зробити, збільшивши відрахування до солідарної системи. Адже після «реформи» Яценюка (зменшення відрахувань до соціальних фондів з 41% до 22%), відрахування до Пенсійного фонду України були зменшені вдвічі. Тоді реформатори декларували, що такий крок призведе до легалізації ринку праці, чого насправді не сталося. А сталося стрімке зростання дефіциту ПФУ і провал реформи, чого жоден уряд визнавати не хоче.
І знову повертаємося до початку. У будь-якому американському підручнику з фінансів ви знайдете просте пояснення, яке дають студентам першого курсу, аби вони розуміли як фінансово забезпечити гідний рівень свого життя. Так от, щоб після виходу на пенсію рівень життя не сильно змінився, їм радять протягом часу, коли вони працюють, відкладати на пенсію 30-40% своїх доходів. Таким чином вирівнюючи свої поточні витрати на життя з майбутніми. Кожні два роки, поки ви працюєте, ви забезпечуєте рік життя на пенсії на тому ж рівні, як і у молоді роки.
Ця модель не розв'язує проблеми бідності і на пенсії ви не станете багатшим, але вона дає людині можливість адаптуватися до певного рівня життя і він не впаде катастрофічно після виходу на пенсію.
Власне, так і було в Україні до 2016 року, коли відрахування в пенсійний фонд складали 36-38% від нарахувань на фонд оплати праці. Саме цей термін ввів в оману усе суспільство: хто робить ці відрахування – роботодавець чи працівник.
Ми звикли до моделі рахувати свою зарплату у грошах, які отримуємо "на руки". Проте, для роботодавців "робочі руки" коштують зовсім інших грошей. Для роботодавця витрати на працівника включають на тільки "зарплату", але і усі податки та відрахування, які робляться з цієї зарплати чи нараховуються на неї зверху.
Зараз, коли мільйони українців опинилися на роботі в європейських країнах, вони, може зі здивуванням, побачили, що в деклараціях про доходи треба вказувати усі свої доходи, включаючи ті, що були сплачені у вигляді податків чи відрахувань до пенсійного, чи інших страхових фондів. І як виявилося, це і є справжня "зарплата". Тож ті 36-38%, які сплачувалися на пенсії, це були ваші гроші, сплачені з вашого сукупного доходу. Просто робила їх бухгалтерія підприємства за старою «радянською» схемою нарахувань. Але замість реформи цієї системи нарахувань, країні запропонували просто їх знизити.
Тепер скажіть, якщо ви "на пенсію" відкладаєте лише 20% свого доходу, то скільки років вам треба відкладати, щоб забезпечити такий же рівень життя на пенсії, як зараз? Підрахунок показує – 4 роки заощаджень на 1 рік пенсії. Щоб нормально прожити на пенсії хоча б 10 років – треба 40 років робити заощадження за нинішньої системи. Власне, невідповідні ставки пенсійних відрахувань і є головною проблемою існуючої солідарної системи, і будуть ще більшою проблемою накопичувальної системи. Адже пропоновані в законопроектах ставки відрахувань у накопичувальну систему в рази нижчі.
До речі, про вплив демографічної кризи. Її часто розглядають саму по собі, забуваючи, що крім неї на ситуацію впливає ще й тіньова зайнятість.
Так от, на момент проголошення незалежності України в нас було приблизно 27 мільйонів працездатного населення і близько 14 мільйонів пенсіонерів. Тобто, коефіцієнт співвідношення був десь 1,92. Станом на 2021 рік ми мали 17 мільйонів працездатного населення і десь 11 мільйонів пенсіонерів — коефіцієнт співвідношення - 1,55. Фактично мова йде про те, що співвідношення між працездатним населенням та пенсіонерами насправді знизилося приблизно на 20%, тоді як пенсійне заміщення знизилося більш ніж вдвічі, а не на одну п’яту, як мало б бути від впливу демографічної кризи.
Цю різницю треба шукати у прихованій зайнятості (так звана неофіційна або тіньова зайнятість, коли люди працюють без оформлення і не сплачують податків та пенсійних відрахувань). За офіційними даними перед війною вона складала близько 20%, а за експертними оцінками і всі 30%. Тож не дивно, що уряд говорить лише про 9-10 мільйонів українців, від яких надходять внески до пенсійної системи. І якби він справді зайнявся легалізацією ринку праці, то вплив демографічної кризи на ринок праці і пенсійне забезпечення можна було б звести до мінімуму. Хоч це і не вирішило б проблем з низькими пенсіями.
Чи знаходимося ми у глухому куті, з якого немає виходу? Ні. Тож далі буде.
**
Спеціально для Еспресо
Про автора: Сергій Гузь, ексголова Незалежної медіапрофспілки, економічний оглядач
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.