Історію військової розповідає Еспресо.
Інна Короленко – солдат Сил територіальної оборони Збройних сил України. У війську жінка з квітня цього року, хоча роботу з військовими почала ще з 2016-го. Тоді активно волонтерила протягом кількох років у військовому госпіталі у Львові. З початком повномасштабного вторгнення вирушила у військо, бо хоче захистити сім’ю, долучитися до українського спротиву та наблизити нашу перемогу.
"Я одеситка, – розповідає Інна Короленко. – Приїхала до Львова на навчання, тут і залишилася. 24 лютого прокинулася під звуки повітряної тривоги й намагалася зідзвонитися з рідними в Одесі. Вдалося це зробити аж увечері. А в Одесі на той час уже були перші прильоти. Ось коли я не могла зв’язатися з рідними – це був елемент дуже великого страху. Це був один з важелів прийняття рішення. Коли ти не знаєш, що з твоєю родиною, не впевнена в завтрашньому дні… Похід в армію став виходом цієї енергії. Я прийшла до війська й підписала документи – і заспокоїлася. Знайшла місце, де мені спокійно, де я знаю, що щось роблю для країни, для перемоги та для своїх людей".
Коли Інна зрозуміла, що не може більше просто дивитися новини, то вступила у лави добровольців (ДФТГ, – ред.). Стала зв’язковою – як людина, яка розуміється на мережах. Проходила навчання, їздила на полігон, вчилася стріляти, ходити бойовим кроком, запускати дрони й таке інше. За деякий час побачила оголошення, що в одній із бригад ЗСУ є посада головного лейтенанта.
"Я мала добу на роздуми. Вирішила подати документи, – продовжує Інна. – Так потрапила у Збройні Сили України. Але мене не взяли на посаду головного лейтенанта, тому що не маю закінченої військової кафедри та звання. Тож стала звичайним солдатом-стрільцем".
Перші завдання жінка виконувала у 125-й бригаді Сил ТрО у Львові. Втім згодом її відрядили в інше місто на Заході України, де виконувала завдання з охорони об'єктів.
"Є бригади, де жінок не хочуть брати через певні переконання, – зазначає Інна. – Поважаю ці переконання, але жінки мають такий склад розуму, який міг би стати в пригоді у Збройних Силах України. У мене вже друга бригада і з рядовими солдатами ніколи не було проблем. Зараз чекаю, щоб мене перевели в іншу бригаду, виконувати бойові завдання на полі бою. Я прийшла в армію не сидіти в тилу, не просто вдягнути форму, а з конкретною метою. Найбільше хочу виграти війну, повернутися додому, обійняти друзів, родину, сказати всім, що все закінчилося, і повернутися до своєї цивільної професії".
А в цивільному житті Інна працювала з дітьми. Була музичним терапевтом. Хоч закінчувала факультет міжнародних відносин, але з цією професією не склалося. Знайшла себе у психології. До неї приходили діти, обирали собі інструмент і вчилися грати на ньому. Наразі у своєму арсеналі має 40 інструментів. До війська Інна теж взяла з собою музику й активно її використовує.
"Вже у війську в мене з’явився 41-й інструмент – гуслі, – каже Інна. Відкопала їх на якомусь аукціоні. Коли забрала з пошти, хлопці дивилися на мене круглими очима, не могли зрозуміти, що це таке. Але згодом навчилася на них грати, а хлопці співали".
Читайте також: Герої України. Дар'я Блискавка – змогла врятувати всіх поранених, яких доводилося витягати з поля бою
Інна переконана, що музика є важливою у війську, тому що допомагає розслабитися, вихлюпнути все, що накопичилося всередині, та перемкнутися на щось добре.
"А живий звук – це набагато краще, – наголошує жінка. – Я завжди на своїх тренінгах вчу, що звук – це хвиля. Ми відчуваємо, як музика на нас впливає. Особливо наша народна музика. Вона найкраща. До прикладу, кращі моменти, які характеризують вплив музики, були в госпіталі, коли я волонтерила. Я у скверику грала на гітарі, навіть лікарі приходили. Вони спочатку слухали, а через кілька пісень починали співати".
Зараз жінка чекає, щоб її перевели у бойову бригаду. Хоче виконувати бойові завдання й наближати нашу перемогу. За кілька місяців у армії змогла призвичаїтися до військових законів, але після завершення війни хоче повернутися до своєї професії.
"У цивільному житті ти вільна й можеш робити все, що хочеш, – каже Інна Короленко. – Не маєш питати в когось дозволу. А коли ти військовий, особливо рядовий, то маєш чітку картину вказівок: як тобі діяти, як ходити, як розмовляти. Перші місяці було трошки важко. Складно було зрозуміти, що я в армії. Але згодом маленькими кроками віднайшла баланс. Зараз набагато простіше".
Еспресо продовжує серію розповідей про Героїв України, які боронили та боронять країну від російських загарбників. Більше історій читайте в нашій однойменній рубриці "Герої України".
Стежте за подіями в Україні та світі разом з Еспресо! Підписуйтесь на Telegram-канал: https://t.me/espresotb