Під час оборони Дебальцевого взимку 2015-го підрозділ закарпатців на чолі з майором Літуном упродовж тривалого часу героїчно тримав оборону, а потім командир зумів вивести підлеглих з плацдарму, уникнувши оточення та значних втрат. При цьому сам офіцер зазнав важкого поранення. Попри це, знаходив час на сім'ю навіть в зоні АТО/ООС – по телефону допомагав дочці робити шкільні наукові проєкти.
У перші дні повномасштабного вторгнення Росії підполковник Літун відбивав атаки ворога на передових позиціях. 6 березня під час бою з більшими щонайменше вчетверо силами росіян, прикриваючи відхід свого підрозділу, загинув.10 березня посмертно нагороджений званням "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка".
Еспресо поспілкувався з дружиною Героя України Андрія Літуна Мариною, теж військовослужбовицею, яка розповіла про мужність і непохитність чоловіка у захисті рідної країни, а також додала, що помінялась би з ним місцями, бо такі, як він, повинні жити.
"Все наше життя змінилось ще 3 березня 2014 року. Андрій виріс у сім'ї військових і по-іншому не зміг зробити. Він відразу ж став до лав ЗСУ, бо був неймовірним патріотом своєї держави. Мені важко говорити про нього у минулому часі, бо й досі здається, що Андрій повернеться додому на ротацію. Завжди казав, що піде захищати свою державу. І буквально перед своєю загибеллю, коли їх везли у невідомість, я попросила його не їхати, а він відповів: "Буде син запитувати, де я був, коли на нашу країну напали, то як я дивитимусь йому в очі?" – пригадує пані Марина.
Коли вперше пішов на війну, що тоді ще це називалась антитерористичною операцією, Андрієві Літуну виповнилось 30 років. Саме на фронті зустрічав ювілей. На той час сім'я вже виховувала донечку Аліну. На фронті проводив по 8-10 місяців щороку, додому приїжджав лише на ротації.
"Якось Андрій приїжджав перед новим роком на ротацію, я пожартувала – кажу, ти такий хоробрий, може колись отримаєш Героя України. А він мені відповів, що це дуже висока нагорода і її здебільшого дають посмертно. Я тоді сказала, що нам тоді такої нагороди не потрібно в сім'ї. Останні роки він мені завжди говорив одні слова: "Марино, усміхнись, життя прекрасне. Нема в житті проблем". Це була його постійна фраза. Я не розуміла, чому він так говорить, зрозуміла аж тепер. Він похоронив дуже багато побратимів, бачив дуже багато горя. 5 березня перед його загибеллю і під час тих 11 днів пекла, які він пройшов, ми з ним практично не говорили, бо майже не було зв'язку. Просила, щоб він мені хоч плюс слав повідомленням, аби я знала, що він живий. А він мені писав весь час, що любить. Востаннє тоді говорили і я йому сказала, що зрозуміла значення слів – "нема в житті проблем". Саме в той день перший раз за 8 років війни він мені сказав "Я постараюсь повернутися додому", – не стримуючи сліз розповідає дружина загиблого героя. Каже, що вже тоді подумала, яке ж пекло має бути там, щоб він сказав такі слова.
Читайте також: Герої України: танкіст і прикордонник Тарас Греченюк – воїн, який ніколи не скаржився
Андрій Літун серед друзів і побратимів завжди користувався авторитетом, всіх підбадьорював, а йому вірили. Вчив своїх підлеглих не панікувати, знаходив вихід з будь-якої ситуації. За це й мав позивний "Знаток".
Окрім того, що віддано працював, знаходив час на сім'ю. Дружина Марина Літун каже, що навіть бувши в зоні АТО/ООС, він завжди про них дбав і опікувався. Допомагав навіть дітям робити уроки робити з фронту – знаходив час і для алгебри, і для історії.
У Андрія Літуна залишилось двоє дітей – 5-річний син і 13-річна дочка Аліна. Їхня мама розповідає, що вважала обов'язком привести сина на похорон попрощатись з батьком, пояснювала, що тепер він захищатиме їх з небес. Але найбільше вразила витримка донечки, яка стала чи не основною опорою і підтримкою.
"Дитина, яка всього боялась, над якою ми ретельно опікувались, з нашої сім'ї вона виявилась найстійкіша. Вона одна нас всіх тримає. Не уявляю, що її маленька душа відчуває у свої 13 років. Наша Аліна, яка боялась нашого папужки – подорослішала на ціле життя".
Читайте також: Герої України: Василь Штефко – повернувся з моргу і нищить окупантів
Пані Марина Літун розповідає, що бути дружиною військового – шлях нелегкий, особливо в той час, який ми проживаємо зараз. Щодня це очікування, переживання, тривоги. А кожен ранок починається з чекання дзвінка.
"Мені й досі здається, що він приїде. Я йому ще досі дзвоню, хоч знаю, що він не підніме трубку. Так сталось, що я хоронила свого чоловіка на свій день народження. Отримала такий подарунок. А він завжди робив неймовірні сюрпризи на день народження і ніколи не вимірював у матеріальному плані подарунки. Завжди щось таке придумував, що ніхто не очікував. Це була людина – генератор ідей. Я думаю, що він ще більше там плаче, що такий мені подарунок вийшов. Не можу сказати, що я зараз живу, просто існую. Боюсь цього страшного слова "ніколи".
Наприкінці розмови Марина Літун знаходить в собі силу і бажає українцям віри й щирої молитви за українських воїнів.
Андрій Літун похований у Мукачеві, де жив зі своєю родиною. Йому було 38 років. Рішенням сесії Мукачівської міськради вулицю Льва Толстого в Мукачеві перейменовано на вулицю Героя України Андрія Літуна.
"Еспресо" продовжує серію розповідей про Героїв України, які боронили та боронять країну від російських загарбників
Стежте за подіями в Україні та світі разом з Еспресо! Підписуйтесь на Telegram-канал:https://t.me/espresotb