З того часу воював і на Попаснянському напрямку на Луганщині, у 2016-му був головним сержантом взводу снайперів. В лютому 2018-го Віктор разом зі своєю бригадою "едельвейсів" звільнив Катеринівку, стояв між Мар’їнкою й Красногорівкою, а під Донецьком його бригада виконувала завдання близько восьми місяців.
Нині військовий знову на гарячих і передових позиціях. Для Еспресо він розповів, як минають військові будні, про що мріє і якою бачить свою країну.
Розумів, що в країні біда і буде біда ще й для наших нащадків, якщо не будемо боротися.
"У 2014 році, у третю хвилю мобілізації, пішов на службу. Дивлячись ще на події, які відбувались на Майдані, і відколи взагалі розпочалось протистояння проти Росії, я не хотів залишатись осторонь. Розумів, що в країні біда і буде біда ще й для наших нащадків, якщо не будемо боротися. Тому йти боронити землю – то мій вибір осмислений і мотивований", – розповідає військовий.
У мирному житті пан Віктор захоплювався футболом, грав за команду свого села, за фахом – будівельник. Розповідає, що у цьому ремеслі всього навчався самостійно. У вільний час вдосконалював свої вміння, переглядав ролики на ютубі, як зробити вишукану підлогу чи гарні сходи. Спеціалізувався на виробах з дерева – це було його хобі. Мав багато замовлень і заробляв непогані гроші, але за покликом серця пріоритетною стала оборона держави.
"Знаєте, є така приказка "коли буде зрубане останнє дерево, коли буде отруєна остання річка, коли буде спіймана остання риба – лише тоді ви зрозумієте, що гроші неможливо їсти". Гроші – це лише папір, це ті самі біди. Головне зробити просто щось добре людині, а отже важливо нести більше добра в цей світ. Намагатися проводити своє життя правильно. Зараз для мене головне, щоб наші діти жили в мирний час, аби вони не бачили того, що бачимо ми – ракет, "градів", авіації. Оце для мене головне", – пояснює воїн.
Читайте також: Герої України. "Хоронила на свій день народження", – вдова загиблого Андрія Літуна про героїзм і незламність чоловіка
Пригадує, коли під час служби приїжджав у відпустку чи на ротацію до рідного села, люди часто питали, коли закінчиться війна. А він відповідав, що "йде до гіршого".
"Я на власні очі бачив, що війна скоро не закінчиться. Бачив, що йде до гіршого, а не до кращого. Мене запитували, а я висловлював свою думку. От тільки люди в це не вірили. Не хотіли вірити. Просто думали, що я так говорю, "аби лиш балачки сказати". А після 24 лютого багато сказали: "так, Вітя, ти раніше правду казав, що слід чекати важчого". У 2014 -2015 роках були більш жорсткі бої, потім була така собі окопна війна. А зараз все набагато серйозніше – вся техніка і авіація задіяна", – продовжує Дідик.
Пам'ятаю всі дитячі листівки, які нам сюди передають, і сльози накочуються – бо якась дитинка просить, щоб солдат вижив і бажає солдатові, щоб він повернувся живим. Це надзвичайно надихає для оборони кожного клаптика нашої землі.
Водночас військовий додає, що там, на передових позиціях щоденно відчувають підтримку пересічних українців і волонтерів. Розповідає, що мають усе, що необхідно, але через інтенсивні обстріли, автомобільна техніка швидко виходить з ладу, тому й надалі є потреба у автівках. А найбільша підтримка, яка додає віри і сил – дитячі малюнки і листівки.
"Пам'ятаю всі дитячі листівки, які нам сюди передають, і сльози накочуються – бо якась дитинка просить, щоб солдат вижив і бажає солдатові, щоб він повернувся живим. Це надзвичайно надихає для оборони кожного клаптика нашої землі. Воюючи з 2014 року, було багато різних ситуацій, але завжди, коли нищу ворога, в мене йде ще більше обурення і злості до нього, а до українського народу навпаки – сила любові ще більше зростає. Для орків прощення нема. Ані я, ані мої побратими не матимуть до них прощення. Вони прийшли зі зброєю і від зброї загинуть", – наголошує військовий.
Читайте також: Герої України: Василь Штефко – повернувся з моргу і нищить окупантів
Дідик, як і всі українці, мав плани на майбутнє, виховував і допомагав 18-річному сину, а зараз всі мрії зламала війна. Попри все, разом з побратимами мужньо стоїть на обороні України, бажаючи українському народові хорошої долі, миру і спокою.
"Щиро хочу, аби кожен українець носив у серці любов до своєї Батьківщини. Нема такого століття, щоб нашу батьківщину не мордували війнами. Маємо квітучу країну, родючі землі – треба цінувати те, що ми маємо, аби не загубити".
Еспресо продовжить серію розповідей про Героїв України, які боронили та боронять країну від російських загарбників
Стежте за подіями в Україні та світі разом з Еспресо! Підписуйтесь на Telegram-канал:https://t.me/espresotb