Історію чоловіка розповідає Еспресо.
Олександр Ширшин – військовослужбовець Збройних Сил України. У військо чоловік потрапив після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Ще за місяць до російської атаки воїн підписав контракт у резерв. Вранці 24 лютого чоловік уже був у частині.
"Були деякі сигнали, що буде війна, – розповідає Олександр Ширшин. – Хоча прогнози не завжди збуваються, але було якесь передчуття. За місяць до повномасштабного вторгнення вдалося підписати контракт, щоб розуміти, куди я маю їхати у разі нападу. Крім того, оголосили мобілізацію офіцерів, тож я був готовий, адже закінчував військову кафедру і був офіцером запасу. Після повномасштабного вторгнення, я розумів, що мав захищати свою домівку та сім'ю. Це стало причиною через що я пішов у бригаду, в якій з 24 лютого прослужив майже рік".
Олександр до війни займався волонтерством і громадською діяльністю. А також був менеджером з продажів у міжнародній фірмі. Тобто шукав клієнтів, готував документи та проєкти. Попри це мав непогану фізичну підготовку, адже займався боксом та іншими видами спорту. Тож вирушив у найближчу десантну бригаду.
"У мене навчань не було, – каже Олександр. – Нас вивезли для отримання екіпіровки та форми. Опісля в середині березня я потрапив у бойовий підрозділ. Спочатку був оператором БПЛА, займався дронами й поступово входив у курс справ командира взводу, щоб уміти виконувати свої функції. Вчився самостійно, дивився, хто, що і як робить. Так перейшов до виконання функцій командира взводу".
Перші бойові виїзди були на півдні, на Херсонському напрямку. У районах Снігурівки, а потім у Трудолюбівці. Втім, за словами Олександра, перший бойовий досвід отримав згодом на сході України.
"Я потрапив у роту, яка виходила з Каховки під час серйозного наступу, – пригадує Олександр. – Мали не дуже простий період у своєму житті. А потім ці окуповані кордони були вималювані, і москалі там уже закріпилися. Тому були бойові дії, але не настільки активні, як спочатку. А ось на сході України ситуація була значно гірша. Більш інтенсивно працювала артилерія, з різного боку наступи, оточення, формування. Зараз майже нічого не змінилося. Насправді для мене не було чогось дуже складного. Я три роки прожив на сході України. Теж були моменти, коли доводилося їхати під обстрілами чи в місто прилітало. Розумів, як це виглядає в реальному житті".
Читайте також: "Міг бути ще один Іловайськ або Дебальцеве": комбат 24-ї ОМБР Ірис про вихід із Золотого
Олександр Ширшин воював на різних напрямках сходу України. Обороняли також Золоте на Луганщині. Тоді з чоловіком трапився випадок, коли дивом залишився живим.
"Із Золотого ми виходили одними з останніх, – розповідає Олександр. – У той момент кільце закривалося. За день до виходу на нас натрапила ворожа ДРГ, яку ми розбили. А через день нам дали команду відійти. Коли моя рота виходила, потрапили на засідку і я отримав поранення. У машину прилетіло два танкові снаряди. Я дивом залишився живим. Це точно ласка Божа. Ситуація була непроста, нестандартна, і водночас усе більш-менш нормально закінчилося. Втім не всіх вдалося вивести. Один хлопець залишився там, а двоє вважаються зниклими безвісти. Хоча думаю, що вони загинули".
джерело фото: архів Олександра Ширшина
Після поранення Олександр знову повернувся у військо. Пройшов лише перший етап реабілітації і знову був зі своїми побратимами. Найбільш пам'ятна військова операція для воїна – звільнення Ізюма на Харківщині. Він добре пам'ятає всі переміщення і штурми. А також втечу росіян.
"Росіяни з Харківщини тікали не просто так. Для того, щоб операція стала можливою, багато людей віддали своє життя і здоров'я, – каже Олександр. – Але сама операція далася доволі легко. Думаю, тут велику роль зіграла професійність головнокомандувача і його команди. А також кожного військовослужбовця, який доклався до стримання наступів ворога. У нас було чимало трофейної техніки. Це радіолокаційні станції, танки, БМП. Усе працює і ми можемо використовувати цю техніку проти росіян".
Читайте також: Ми розуміли, що можемо назавжди залишитися в Золотому, – воїн 24-ї бригади Юрій Петращук
За словами Олександра, поведінка росіян на окупованих територіях не змінюється. Вони крадуть і знищують.
"Багато населених пунктів стерті з лиця землі, – продовжує Олександр. – У деяких селах Харківщини немає жодного цілого будинку. Все знищено і зруйновано. Ми заходили на місця, де вони проживали: вони псували все, що люди мали. Малювали на стінах, вивозили техніку. Нічого дивного – все, як було від початку війни. Це одні й ті самі люди".
Олександр Ширшин став відомий після світлини в окопі, яку в соцмережі поширив історик Тімоті Снайдер. Воїн розповів, що фото зробили під час другого етапу контрнаступу.
"Ми вже йшли за річкою в лісі й окопувалися. Завершували доробляти окоп, і я вирішив почитати, а хлопці зробили фотографію, – розповідає Олександр. – Був дуже здивований, не очікував, що Тімоті Снайдер опублікує цю світлину в себе. Я його поважаю як історика, він фахівець у своїй справі. Рідко стикаюся з людьми такого рівня. Це одна з книжок, яку читав на війні, один із напрямків".
Джерело фото: архів Олександра Ширшина. На фото: він в окопі з книжкою Тімоті Снайдера
Загалом, каже воїн, військові чимало читають під час бойових завдань чи коли мають вільну хвилинку.
"Я знаю багато таких людей. Це дуже приємно, адже цим точно відрізняємося від москалів. Хтось читає художню літературу, хтось – професійну, а хтось – історичні книжки", – зазначає Олександр.
Нині Олександр перевівся в іншу бригаду й невдовзі знову поїде на фронт. Переконаний: буде у війську, поки цього потребуватимуть Збройні Сили України.