Воїн із позивним Делі розповів "Еспресо" про свою історію та про важкі дні оборони Луганщини.
Охороняти державні кордони було мрією Павла Жарікова. Він зміг її втілити в січні 2017 року. Після роботи рятувальником випала нагода підписати контракт у прикордонних військах. Тоді Павло Жаріков навіть не думав, що разом із реалізованою мрією отримає ще й кращого друга – собаку Делі.
"Я випадково став кінологом, – каже Павло. – Були вільні посади, подумав: а чому б і ні? Зацікавила ця професія. Тому купив цуценя і в пів року ми почали разом навчатися. Вона була найменша на курсі. Але почала швидко навчатися, реагувала на наркотичні речовини… Ми поїхали на кордон".
З першого разу місто взяти не вдалося. З великими втратами росіяни відступили
Першим місцем служби була Чернігівська область, пункт пропуску Нові Яриловичі. А далі Павло написав рапорт і вирушив у Маріуполь. Потім була служба в Мар'їнці та Щасті.
"На Чернігівщині тоді війна ще не відчувалася, – пригадує прикордонник. – У 2017 році я написав рапорт на Маріуполь. Мабуть, до кінця не розумів масштабу цієї війни, а просто хотів брати участь у цьому. Але до 24 лютого не уявляв, що може бути повномасштабне вторгнення. Жили спокійно, працювали. У Маріуполі вже було відчутно, що триває війна. Я територіально розумів, де вона. Ми з собакою багато їздили по лінії розмежування. Так працювали до лютого 2022 року. Не було якихось масованих обстрілів, в основному працювала стрілецька зброя".
Читайте також: Герої України. Олександр Кукурба – повітряний бешкетник, який став жахом для окупантів
Загострення в місті Щастя на Луганщині почалося 17 лютого. Тоді росіяни почали обстрілювати позиції з кулеметів "Утьос". А через три дні доєдналася артилерія, зокрема почали використовувати для обстрілів "гради".
"Уже з 20 лютого в місті невеликі групи військовослужбовців здійснювали охорону, – пригадує Павло. – Таким чином виявляли ворожі ДРГ. 24-го ввечері почався дуже великий обстріл. О пів на п'яту ранку масовано обстріляли місто. А о пів на восьму зайшла російська техніка та військовослужбовці. Почалися вуличні бої. На той момент Щастя обороняли прикордонники, батальйон "Айдар" і бригади Збройних сил України. Зайшло дуже багато важкої техніки ворога: броньовані машини піхоти, танки. Вони заходили з декількох боків і мали перевагу. На допомогу нам вчасно підійшла 79-та бригада з важкою технікою. Вони дали дуже гарну відповідь. З першого разу росіянам не вдалося взяти місто. Вони з втратами відступили".
У Старобільську росіяни могли взяти нас у кільце
Через чотири години росіяни знову подалися у бій, але зі ще більшими силами. Вони застосували все озброєння, яке мали, щоб захопити невеличке місто. На жаль, сили були нерівними, тож захисникам дали команду відступити на другий рубіж.
"Будемо дивитися правді в очі, ми не були готові до такого повномасштабного наступу, – каже Павло Жаріков. – Розумієте, прикордонники – охоронці державного кордону. У нас завдання трохи інші, ніж у Збройних сил. Так, були навчання, підготовка, але не настільки масштабна. Військові ЗСУ на той момент дійшли до такої планки, що в них усе було відточено до найменших дрібниць. Але наступ був дуже потужний, тому ми й не змогли втримати ворогів. Були такі частини ділянок, де російська техніка просто пройшла".
Читайте також: Герої України. Вивів з оточення понад три сотні воїнів свого батальйону: комбат 24-ї ОМБР Сергій Мазорчук (Ірис)
25 лютого нашим захисникам довелося відступити до Старобільська. Там тривали пекельні бої.
"Хто як виходив: лісами, на машинах, пішки. Було місце для збору, ми передислокувалися і вирушили колоною на Старобільськ для охорони міста. 25-го вранці почалися авіаційні удари, працювала важка артилерія. Ми почали відступати з однієї лінії оборони на іншу. Була лише одна дорога для відходу. Росіяни могли взяти нас у кільце. Вже з 27 лютого наші позиції були від Лисичанська і закінчуючи Кремінною і Лиманом. Це був наш рубіж".
Є навчання за кордоном, сучасна техніка, тому перемога буде за нами
Павло Жаріков зміг вийти із пекельних позицій у Щасті, втім там залишився його вірний друг – собака Делі. Чоловік не зміг забрати тварину з собою. Попросив побратимів випустити її з вольєру. Знає, що Делі забрали місцеві, але зв'язку з ними вже кілька місяців немає. Утім військовий вірить у перемогу України й хоче повернутись у Щастя, щоб знову зустрітися зі своїм другом.
Фото: архів Павла Жарікова
"Ми цю війну виграємо, це лише питання часу, – впевнений Павло Жаріков. – Якби повітряні простори були закриті, все було б по-іншому. А так не знаєш, звідки й куди прилетить. У наземних операціях ми переважаємо на всіх напрямках. А от питання неба залишається відкритим. Наші військові навчаються за кордоном, багато озброєння сучасного є. Тому все буде добре. Перемога за нами".
Наразі Павло Жаріков на службі оговтується після поранення, що він зазнав у бою. Паралельно продовжує дресувати собак. Уже тиждень працює з вівчаркою Вумою. Вона його слухає, виконує всі команди та робить перші успіхи. Втім воїн усе ще сумує і не забуває про Делі. І вірить у скору зустріч з нею.
Еспресо продовжує серію розповідей про Героїв України, які боронили та боронять країну від російських загарбників. Більше історій читайте в нашій однойменній рубриці "Герої України".
Стежте за подіями в Україні та світі разом з Еспресо! Підписуйтесь на Telegram-канал: https://t.me/espresotb