Зустріч, очевидно, справді буде значущою. Інакше навіщо рашці "світити" всю свою агентуру?
Але значущою з історичної точки зору. Тобто, можливо, історики майбутнього будуть якось відзначати цю дату, і навіть виділяти якісь чергові періоди, але ми в Україні цю значущість навряд чи відчуємо.
Запрошення до переговорів про вступ до ЄС ще кілька років тому викликало б купу емоцій в українців, однак зараз усіх більше цікавить, як ЄС планує розв'язувати питання снарядів для ЗСУ, які вони пообіцяли, а зараз "не можуть виконати".
А переговори все одно будуть стосуватися досить віддаленої перспективи, адже на Україну буде чекати тривалий період бюрократії, законотворчості, зустрічей дипломатів, міждержавних переговорів, на яких знову "вилізе" все "добре" від наших сусідів. Навіть від тих, від яких ми нічого подібного не чекали.
Читайте також: Захід обрав стратегію "максимально комфортної" боротьби з Росією
У цьому особливість історії, що твориться на наших очах. Те, що це саме щось історичне, всі можуть збагнути лише потім, лише згодом. Наразі ж питання практичного відсуває на задній план все те, що було надзвичайно значущим у мирний період.
Що конкретно на нас буде чекати?
Перед самітом буде багато "зради": не ухвалили, не підтримали, Орбан заблокував і т.д. Однак навряд чи подібні емоційні гойдалки когось здивують. Потім буде знову ухвалене "виважене рішення", що "принципово всі за, але є нюанси". Потім буде вирішення усіх цих "нюансів"...
Але головне не це. Головним індикатором ухвалення рішень може і має бути забезпечення їх матеріальним підкріпленням — чим більше зброї та іншої допомоги, тим вагомішими самі європейці вважають європейські перспективи для України. Власне, за цим і слідкуємо.
Про автора. Петро Олещук, політолог
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.