Протягом 2023 року ЗСУ знищили менше танків і БМП, ніж 2022-го: на 10% і 20% відповідно. Ворог не тільки перестав ходити колонами, а й не встигає відновлювати раніше втрачений бронепарк.
Водночас наші воїни ліквідували майже вдвічі більше загарбників, довівши загальну цифру до 350 тисяч знищених і як мінімум ще стількох же поранених росіян. Офіційної статистики про втрати ЗСУ немає, втім представники Генштабу не раз заявляли, що вони у 5-7 разів менші.
Фото: інфографіка
Фото: інфографіка
Також ми збили 4300 тактичних безпілотників, що вдвічі більше, ніж попереднього року. Ці цифри дають реальне уявлення про характер бойових дій 2023-го: менше бронетехніки – більше дронів і снарядів.На лінії фронту відбулися дві суттєві зміни. Росіянам вдалося окупувати Бахмут і територію на схід від міста, тобто близько 530 км кв., натомість ЗСУ пробили дві великі дірки в обороні рашистів на південному фронті загальною площею близько 270 км кв., а також ще 43 км кв. відбили в ході контрнаступу біля Бахмута.
Упродовж усього 2023 року росіяни намагалися розпочати масштабний наступ на Луганщині, щоб відкинути ЗСУ за річку Оскіл і за межі Луганської області, а також повернути втрачене і стратегічно важливе для битви за Донеччину місто Лиман. Бої точилися на всій 100-кілометровій лінії фронту з найбільшими акцентами на напрямок Куп’янська, Борової та Лимана. Кожне з цих міст розташоване на відстані понад 10 км від лінії фронту, однак росіяни за рік зуміли в окремих і дуже обмежених ділянках пробитися на 1-1,5 км. До того ж ЗСУ, контратакуючи, повернули частину втрачених позицій, як це було влітку в районі сіл Новоєгорівка та Надія, а також зараз відбувається регулярно біля Першотравневого та Ягідного. Знаковою подією на Луганщині стало повернення на фронт бригади "Азов", яка зайняла позиції в Серебрянському лісі на Кремінському напрямку.
Повна окупація Донеччини залишається пріоритетною метою Росії. З наступу на Бахмут стартував новий етап реалізації цього плану. Битва розпочалася в серпні 2022 року і триває досі, однак найдраматичніші події відбулися у січні – травні 2023 року. Спочатку ми втратили кілька сіл біля Соледара, а через два тижні й сам Соледар, що стало загрозою не тільки для Бахмута, а й для нашого плацдарму біля Сіверська. Однак ЗСУ зуміли ліквідувати загрозу наступу росіян північніше від Бахмута. Вуличні бої ворог вів шляхом тотального знищення міської забудови. Крім Соледара й Бахмута, рашисти взимку окупували ще 24 села. В межах літньої кампанії контрнаступу ЗСУ повернули Кліщіївку й Андріївку, південніше Бахмута, а також наблизилися впритул до Ягідного та Берхівки, на півночі від міста. Втім під час розпочатого у грудні нового масованого наступу окупантам вдалося відкинути наших героїв знову до околиць Богданівки й Іванівського.
У підсумку битви Росія втратила понад 60 тис. солдатів знищеними та пораненими, а ЗСУ в 7,5 раза менше. Росіянам вдалося окупувати Бахмут завдяки зосередженню армії, яка переважала кількісно, та збільшенню переваги в артилерії до пропорції 1:8.
Вугледарський плацдарм дуже муляє росіянам, бо загрожує роботі залізниці Маріуполь – Волноваха – Донецьк. На початку 2023 року рашисти пішли на другий потужний штурм міста і змогли наблизитися до нього на відстань 2 км. Втім, дорогою ЗСУ за три тижні розбили їм половину всієї бронетехніки – понад 200 шт. Відтоді росіяни не робили серйозних спроб знову атакувати Вугледар, аж поки в грудні не розпочали новий наступ широким фронтом на всій Донеччині.
Унаслідок цього наступу їм вдалося завершити окупацію повністю знищеного міста Мар’їнка, яке до цього на 90% було зайняте росіянами. Вже зараз рашисти заявляють, що після взяття Мар’їнки їм відкрився оперативний простір на місто Курахове. Хоча насправді дорога до Курахового давно перетворена на багаторівневу систему оборони.
В останні тижні грудня ворог активував наступ в зоні між Мар’їнкою і Вугледаром та зумів підійти впритул до околиць сіл Побєда і Новомихайлівка, де відбувся найглибший прорив фронту в 2023 році з часу бахмутівської битви – близько 5 км. У разі продовження цих тенденцій наступною ціллю для ворога знову стане Вугледар, над яким нависне загроза напівоточення.
Уже за два місяці росіяни втратили в ній 13 тис. солдатів і понад 210 одиниць бронетехніки. При цьому вороги пробиваються по сотні метрів у тиждень. Село Степове окупанти штурмують майже 80 днів, а дійшли тільки до його середини. Їхнє просування на підступах біля Новокалинового, Новобахмутівки, що на північ від міста, та біля Сєверного і Первомайського на півдні є ще скромнішим. І хоча для перерізання логістики до напівоточеної Авдіївки загарбникам залишилося пробити менш ніж 10 км, однак ЗСУ будують тут 2-гу і 3-тю лінії оборони. Тож із такими темпами рашисти можуть надірватися й за 1-2 місяці втратити свій наступальний потенціал. Валерій Залужний, тим часом, заявив про готовність ЗСУ тримати оборону Авдіївки ще 2-3 місяці.
2023 рік почався з битви за Бахмут, а закінчується битвою за Авдіївку. Обидві увійдуть в історію як найбільш кровопролитні. Але за цей час ЗСУ зуміли наростити вогневу міць. Якщо в січні-лютому в день у середньому знищували 740 росіян, то в листопаді-грудні – 950. Натомість Росія, яка на початку війни могла наступати по всьому фронту, зараз має потенціал лише на окремі кілометрові ділянки.
Наступ почався 4–6 червня одночасно на Мелітопольському, Токмацькому та Бердянському напрямках. У перші місяці наступу, долаючи мінні поля та лінії захисту, наші військові зуміли здобути три плацдарми. Найбільший – у районі Великої Новосілки, де вони пройшли понад 10 км углиб і 25 км завширшки та звільнили 9 сіл (Нескучне, Урожайне, Старомайорське, Благодатне, Макарівка, Сторожове, Рівнопіль, Новодарівка, Левадне). На Токмацькому напрямку Сили оборони звільнили 100 кв. км навколо села Роботине, а на Мелітопольському зуміли пробитися на 2,5 км вглиб і звільнили 3 села (Степове, Лобкове, П'ятихатки). Далі наступ загальмував і в підсумку не виконав початкових цілей – дійти до Азовського моря. Однак підготував добре підґрунтя для контрнаступу 2024 року. Зокрема вдалося зберегти підготовлений кістяк нових бригад, а також понад 80% бронетехніки.
На лівобережжі Херсонщини ЗСУ зуміли закріпитись як мінімум на двох плацдармах – біля Антонівського мосту та села Кринки. Також розвивають інші перспективні ділянки, біля Голої Пристані та Олешок. Унікальність цієї операції полягає в тому, що тисяча наших героїв за підтримки артилерії і дронів з правого берега тримають у напрузі 65-тисячну армію ворога, яка вже кілька місяців не здатна вирішити цю ситуацію. На щорічній пресконференції Путін згадав про Кринки. Того самого тижня New York Times написав про Кринки статтю із використанням російських наративів, мовляв, безперспективний це задум. Обидва ці меседжі демонструють, наскільки великого успіху вдалося тут досягнути нашим Героям.
Наступним кроком для ЗСУ має стати розширення цього плацдарму, а для цього потрібно зняти загрозу з повітря. Наприкінці грудня наша ППО почала розв’язувати цю проблему, збивши одним махом 3 новітні винищувачі-бомбардувальники Су-34, а через кілька днів ще один Су-30, який перед тим ударив ракетою по Одещині з акваторії Чорного моря.
Зараз російські літаки не почуваються в безпеці ні на окупованій території, ні в Росії. Це вагомий крок до зміни домінування російських повітряних сил. Ми в очікуванні F-16, які остаточно зруйнують повітряну перевагу окупантів.
У 2023 році Сили оборони постійно збільшували свою далекобійність. Наші дрони почали долітати до Москви, а також бити по летовищах. Завдавши понад 20 ударів по аеродромах по всій території Росії, ЗСУ, ймовірно, влаштували умовні змагання: де більше знищать літаків – у небі чи на землі.
Україна виграла цей раунд битви за Чорне море, змусивши російські кораблі відступити із Севастополя в Новоросійськ, де їх також дістають наші морські дрони.
Удари ракетами та дронами по доках у Севастополі, де знищили перший підводний човен, ліквідація великого десантного корабля "Новочеркаськ" у порту Феодосії, знищення ремонтних доків у Керчі, врешті удар по Новоросійську, де пошкодили ще один десантний корабель ("Оленегорський горняк"). Тільки за останні 4 місяці ЗСУ знищило 20% Чорноморського флоту РФ. Усі ці перемоги змусили російський флот відступити з української акваторії. Втім, і ближче до російських берегів вони не почуваються в безпеці.
Повернення контролю над так званими вишками Бойка та проведення двох наземних операцій на східному узбережжі Криму продемонстрували перспективи деокупації півострова, яка може відбуватися не тільки виключно через перешийок.
У 2023 році ЗСУ допомогли повністю зняти проблему зернового коридору та продемонстрували іншим партнерам по НАТО, що шантаж зс РФ у Чорному морі потрібно зруйнувати. Побачивши наші спроможності, британці та норвежці вже зараз пообіцяли допомогти з гарантіями безпеки комерційних рейсів у Чорному морі – це перемога і визнання!
У 2023 році війна перетнула російсько-український кордон не тільки в повітрі, а й на землі. Влітку спеціально сформований із росіян Легіон "Свобода Росії" здійснив кілька рейдів углиб РФ у межах Білгородської області. Згодом практика цих рейдів не використовувалася, начебто через критику з боку західних партнерів. Відтак гарним знаком є відновлення рейдів вже наприкінці грудня – "свободівці" знову провели серію боїв на Білгородщині. Рейди на території Росії демонструють асиметричні можливості українців, які ми можемо використовувати у цій війні.
Ще однією асиметричною відповіддю на російський терор став підрив двох гілок залізниці на стратегічно важливій Байкало-Амурській магістралі.
Кримський міст чекає своєї черги у 2024 році!