Учора, в неділю, Ендрю Кремер опублікував у "Нью-Йорк Таймс" зворушливу статтю "Росія спробувала поглинути українське місто. Не вийшло". У підзаголовку сформульовано квінтесенцію оповіді про героїчний опір соціуму українського міста під російсько-нацистською окупацією: "У Херсоні були заборонені [українські] національні пісні, за розмову українською мовою можна було потрапити під арешт, а учням казали, що вони росіяни. Почався спротив". У тексті наведені численні приклади і описані вражаючі людські долі.
Усе це американський журналіст мав нагоду побачити і почути у звільненому місті, так само, як і низка груп тележурналістів зі США та України. Увесь світ облетіли зворушливі кадри мітингів, радісної зустрічі визволителів, замаяного українськими прапорами Херсона. Звісно ж, "удар у відповідь" не забарився. Уже в неділю Генеральний Штаб України позбавив усіх причетних до цих репортажів акредитацій і перекрив змогу працювати в визволеному місті, яке чекає на фільтраційні та стабілізаційні заходи.
Журналісти свідомо обрали смертельно небезпечну професію, щоб розповідати світові про жертв агресії, збуджувати емпатію і спонукати допомагати потребуючим.
Чиниться це начебто задля блага і безпеки журналістів. Проти вони дорослі хлопчики й дівчатка, які свідомо обрали смертельно небезпечну професію зокрема й для того, щоб розповідати світові про жертв агресії, збуджувати у того далекого світу емпатію і спонукати його допомагати потребуючим. І у цьому випадку наші військові керівники завдали Україні великої шкоди. Бо вони ж самі постійно говорять про потребу постачання нової, якісної зброї, амуніції, обладнання для армії тощо. Але переконати у слушності таких дій можуть лише ті журналісти, котрі знають, як працювати зі своїми суспільствами, які аргументи пропонувати, що саме хочуть побачити їхні співвітчизники. Натомість потенціальних помічників і моральних союзників України хочуть нагодувати галетами прес-релізів воєнного відомства, вичищених від будь-якої суб’єктивної компоненти.
Надмірна "опіка" над мас-медіями з боку держави навіть за умов війни дає зворотній ефект.
Шкода, що Генеральний Штаб і командування українського війська діють настільки прямолінійно й непередбачливо. Не варто наслідувати поведінку слона в крамниці з порцеляною, себто Олексія Данилова у медіальній сфері. Адже ми щойно дізналися завдяки депутатові Володимиру Ар’єву, що ганебний наказ вимкнути телеканали "Прямий", "5-й" та "Еспресо" з державної мережі цифрового мовлення віддав 3 квітня 2022 року секретар РНБО Олексій Данилов. Цю інформацію депутат прокоментував цілком слушно так: "Рано чи пізно всі негарні справи влади стануть явними. І тепер, коли стало відомо про механізм боротьби з незалежними від влади медіа, я стверджую: якщо влада не припинить діяти засобами "русского міра", це зашкодить Україні, як державі, яка за право на свою свободу платить кров’ю".
Треба бути зовсім простакуватим, щоб повірити, наче політичний офіс на Банковій цього не розуміє. Ще й як розуміє! Адже до влади вони прийшли передусім завдяки маніпуляціям у підконтрольних медіа-активах, і під час гострої фази війни провадять безугавну інформаційну спецоперацію (в чому їх можна тільки похвалити і підтримати!), спрямовану на слушну дискредитацію нацистської Росії, її міжнародну ізоляцію та створення приязного до України інформаційного тла.
Проте, коли уважніше придивитися до методів, уживаних при "коригуванні", скажімо так, інформаційного поля, неминуче виникає відчуття тривоги. Адже водночас від суспільства хочуть, радше за все, приховати епічні провали, за які довелося платити десятками тисяч житті, мільйонами надщерблених доль і трильйонними втратами в сфері економіки. А коли глибше обміркувати описану вище ситуацію з медіями на передовій, то одразу червоним сигнальним знаком у свідомості спалахує запитання, винесене в заголовок.
Не варто ставати на шляху правди. Натомість, краще визнати свої помилки і покарати винних у херсонській катастрофі перших днів війни.
Скажу вам відверто, пані і панове з українського політичного Олімпу, таке. Правдива інформація має властивості газу – вона заповнює увесь замкнутий простір, шукає будь-яких щілин для поширення, і її годі спинити. Усі спроби затамувати інформацію в сучасному світі приречені на поразку, і навіть любий серцю пана Арахамії комуно-китайський високий вал в Інтернеті долається, а в майбутньому розсиплеться в друзки. Не варто ставати на шляху правди. Краще визнати свої помилки і покарати винних у злочинах. І почати можна, скажімо, з чесного розкаяння в херсонській катастрофі перших днів війни.
Спеціально для Еспресо.
Про автора: Андрій Павлишин – історик, перекладач, член Українського ПЕНу, викладач Українського католицького університету, оглядач Еспресо.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Слідкуйте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.