Хто вигадав магічний реалізм, що таке порнографізи і де живе свобода неволі – 5 книг, які розвіють осінній смуток

Вважається, що осіння пора – час для затишного читання в кріслі, під пледом, з чашкою чаю або кави

Утім, книжки у цій добірці не дадуть задрімати над паперовими сторінками, оскільки все у них – наче в кіно. Сновигають таємні лісові істоти, поети або палять книжки своїх попередників, або тікають світ за очі від колишніх шанувальників, а довкола триває війна за планету. Словом, не відпочинеш, а хіба що наберешся енергії вже для власних, не-осінніх звершень.

Артур Мекен. Зібрання творів. – К.: Видавництво Жупанського, 2021

Серед прихильників творчості цього автора був Говард Філіпс Лавкрафт, який дуже схвально відгукувався про його доробок у своєму відомому есеї “Надприродний жах у літературі”. Вважається, що тексти Мекена значним чином вплинули на Лавкрафта у творенні його “Міфів Ктулху”. Творами письменника захоплювалися також інші знамениті сучасники – Артур Конан Дойл, Вільям Батлер Єйтс та Оскар Вайлд. Відомий містик Алістер Кровлі відзначав магічну правдивість творів Мекена, Хорхе Луїс Борхес назвав Артура Мекена великим письменником, який своєю творчістю передбачив появу магічного реалізму, а Стівен Кінг якось сказав в інтерв’ю, що, можливо, «Великий бог Пан» – найкращий твір літератури жахів, будь-коли написаний англійською мовою. Слід додати, що одним із найголовніших мотивів у творчості Артура Мекена /1863–1947/ – англійського письменника і містика, члена окультного товариства «Орден Золотої Зорі» - є фольклорний образ “маленького народу”, фейрі, яких він, на противагу усталеній традиції, описує як давніх, таємничих і ворожих людям істот, наділених надприродними властивостями і містичними знаннями, а також приховані за запоною буденності інші реальності. Шлях до них відкривається через давні забуті й заборонені ритуали – рештки таємних, майже втрачених знань. Публікація найвідомішої повісті Артура Мекена «Великий бог Пан» збурила тогочасне суспільство, яке побачило в ній натяки на давні містичні ритуали і сексуальні перверзії.

Футуродеролахоманія. – Л.: Піраміда, 2021

Підозри того, хто вважає, що український футуризм – це запозичене навіть не в італійців, а в росіян явище, у цій збірці мають таки розвіятись. Від того часу, як Михайль Семенко вперше побачив виступи Маяковського, позаду залишилися не тільки його численні періоди, але й розуміння того, що розвивалося це явище всією Європою, тож поки не настав його радянський період, вірити в оригінальність цієї поезії ще було можна. Першими, як відомо, засумнівалися народники, потім вже колеги на зразок Едварда Стріхи, чиї пародії на радянський футуризм “Нової Генерації” Семенка несамовитий Михайль друкував у своєму журналі ще й нахвалював. Насправді це був жарт вже тяжко хворого Костя Буревія, як листувала його дочка до автора цих рядків, і це було весело. Тож ця “Проба футуроріз(ної) антології жартома і всерйоз із додатком малодоступних літературно-критичних і мистецтвознавчих публікацій про український футуризм у західноукраїнській пресі міжвоєнного періоду” жартома і всерйоз пропонує вперше зібрані футурнастрої, футурорізи, футурполітпоези, порнографізи, пародези, футуристичні імпровізації, у яких пародіюється творчість українських футуристів, перш за все Михайля Семенка та Ґео Шкурупія. “Це нове слово ФУТУРОДЕРОЛАХОМАНІЯ легко запам’ятати, якщо читати його навспак: - підказує укладач збірки Василь Габор, - манія дерти лаха з футуризму - це і є ФУТУРОДЕРОЛАХОМАНІЯ!” У додатку вміщено маловідомі літературно-критичні та мистецтвознавчі публікації про українських футуристів та їхню творчість у західноукраїнській пресі міжвоєнної доби.

Владислав Колчигин. Свобода неволи. – К.: Каяла, 2021

У літературному топосі завжди існували місця, де хронос, як правило, відмінено на кілька століть поспіль, але співпадіння “місця й часу” при цьому, тим не менш, трапляються. І сумнозвісне «все на свете должно происходить медленно и неправильно» може визначати координати не одного автора, а іноді цілого покоління. Іноді фізиків, хоч зазвичай - ліриків. У Харкові, наприклад, був Рісенберг, а залишився Колчигін – одне місто, різні школи, хоч Хлєбніков і Слуцький, які доклали рук до формування тутешньої метафізики, теж були колись харківськими поетами. Тож Харків у кожного свій. У Чехова – юг Росії, автор цієї збірки вийшов з неменшої “харківської” традиції – і стилістично, і географічно. “Майже все життя Владислава Колчигіна пов'язане з Харківщиною, - свідчить анотація. - Народився в 1966 році в Ізюмі, жив у Харкові, у 2004 році перебрався під Красноград”. Хоча, як жив, уточнимо? “Так невижу наяву / стоптанную стогну / отчего же я жив / почему не сдохну”. І яка така метафізика? “Ночь в окопе”, наприклад, як субтитут хоч якогось притулку. В автора цієї збірки цей образ – наскрізний. Безпритульність, марнота марнот, “и спичка серная меня б согреть смогла”. Точніше, “вокруг нерастёт трава а внутри на подстилку хватит”, “дом не дом тепло чтоб оно немокло”, “и хожу под богом вокруг да около / жду свободы воли свежи примеры”. Прикладів, як бачимо, чимало, і “Свобода неволі” - перша книжка 55-річного поета.

Джон Скалці. Війна старого. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2021

Мабуть, багато хто помітив, що останнім часом зірки Голівуду полюбляють зніматися у фільмах категорії «б», не більше. Їх багато, цих фільмів, і не лише Брюс Вілліс лідирує у цьому рейтингу «карантинного» кінематографу. Можливо, це й є “живе” життя, коли важить не бюджет, а можливість висловитися? У книжці “Війна старого” саме про це, але подивіться, в якій формі! Точніше, почитайте. Хай там як, але на свою сімдесят п’яту річницю, наплювавши на всі “голлівудські” канони, головний герой цього роману Джон Перрі зробив дві речі. По-перше, відвідав могилу дружини, що вже немало для одинаків типу Буковскі. По-друге, записався до армії. Але яка це армія, знаєте? Адже людство, за сюжетом, нарешті вийшло у дальній космос. І тут буде доречно згадати “П’ятий елемент” з тим самим “ретроградом” Віллісом, але наразі не до кохання, адже довколишні планети, придатні для життя, трапляються доволі рідко — і чужинські раси готові битися за них з нами на смерть. Що робити, доводиться битися. І не в барі, зважте. Треба захищати Землю, чи пак виборювати право на додаткову житлоплощу. Далеко від Землі війна — жорстока, кривава, невгавуща — точиться упродовж десятиріч. Тим часом Земля — планета на задвірках галактики — постачає людські ресурси до лав Колоніальних Сил Оборони. Усі знають — коли наближається вік виходу на пенсію, можна записатися до КСО. Молоді люди їм не потрібні; вони приймають тільки тих, у кого за плечима десятиріччя життєвого досвіду. Розумієте, про кого мова з категорії «б»? Два роки на передовій – це вам не в кіно сходити. Якщо виживеш — отримаєш щедру ділянку для проживання на будь-якій з трудом здобутій колоніальній планеті. Тож наш Джон Перрі погодився на таке, хоча не мав жодного уявлення, що на нього очікує. 

Чан Чжін Сон. Улюблений керівник. – BookChef, 2021

Це захоплива історія життя придворного поета Кім Чен Іра, який пройшов шлях від обласканого увагою та державними нагородами поета — до утікача у вільний світ. Свого часу, здобувши звання лауреата державних премій, наш герой на ім’я Чан Чжін Сон міг розраховувати на безбідне життя члена привілейованого класу Північної Кореї. Де, нагадаймо, все було так, як донедавна у Радянському Собзі, і де завдяки продовольчому забезпеченню через спецрозподільник (навіть коли населення потерпало від голоду), пропуску на вільне пересування країною, доступу до суворо цензурованої інформації та персональним аудієнціям у самого Кім Чен Іра, життя поета в Пхеньяні здавалося легким та безтурботним. Тут навіть читання забороненої літератури було таке саме, як у нас донедавна: можна, але не всім. Тож коли друг нашого героя губить примірник забороненого іноземного журналу, виданого поетові для службового користування, йому не лишається іншого вибору, як зважитися на втечу заради порятунку власного життя. Система, нагадаймо, була закритою від імперіалістичного впливу, як колись СРСР, тому зарубіжна зараза видавалася особливо привілейованим слугам режиму, і то у дозованій кількості. Далі, як у будь-якій дисидентській історії, пішли дивовижні викриття та неймовірні подробиці, які, будучи висловлені зокрема на сторінках “Улюбленого керівника”, дають читачеві справжнє уявлення про жахіття повсякденного життя у Північній Кореї.