У кожному разі, спеціальна операція під кодовою назвою "кидок мангуста" вже практично закінчилася і можна говорити про її наслідки для Росії. Аналізувати ці наслідки зручно за тими цілями, які були артикульовані Путіним на початку вторгнення.
Отже, перша мета, яка ставилася перед російськими військами – демілітаризація України. На практиці ж маємо прямо протилежний результат. Військова спроможність України зросла і кількісно, і якісно. Збройні Сили отримали потужну мотивацію, надзвичайну підтримку населення, цінний бойовий досвід. Триває ресурсне підкріплення та надання українському війську сучасного озброєння з боку союзників. Створено фактично новий рід військ – загони територіальної оборони, які в майбутньому складуть потужний мобілізаційний резерв. Так, є втрати. Зруйновано багато об’єктів військової інфраструктури, гинуть наші герої. Але з допомогою союзників інфраструктура може бути відбудована і модернізована вже з врахуванням досвіду нашої оборони. А подвиг героїв буде прикладом, на якому будуть виховуватись нові покоління захисників України.
Друга мета – так звана денацифікація. Важко уявити собі більш потужний стимул для національного самоусвідомлення громадян України усіх національностей, які й складають, згідно з Конституцією, український народ, ніж ця війна. Наслідком російського вторгнення стала чітка ідентифікація з Україною населення абсолютної більшості регіонів, усіх верств, соціальних та культурних груп. В Україні виник патріотичний консенсус і потужний запит на українізацію. Усе російське стало токсичним. Міста і села сходу, півдня і півночі нашої країни, які на власні очі побачили російські бомби, російські танки і російських "визволителів", ґвалтівників і мародерів, перетворилися на фортеці національного опору. Очільник філіалу російської церкви в Україні назвав Росію Каїном, а творець концепції "русского міра" патріарх Кіріл позбувся підтримки кращої і більшої частини своєї пастви. Путін зробив націоналістами Зеленського, Ахметова і навіть Єрмака. А натомість отримав для свого "русского міра" Ківу.
Третя мета "операції" - недопущення вступу України в НАТО та пов’язане з цим отримання нейтрального статусу. На практиці ж Україна отримала статус збройного форпосту Вільного світу в той момент, коли євроатлантична спільнота прийняла рішення про демонтаж режиму Путіна та взяло курс на остаточний розгром "імперії зла", недобитої в 1991-му. Союзницькі відносини зі США, Великою Британією, Польщею, країнами Балтії, військово-технічне співробітництво з Туреччиною дають Україні роль лідера антиросійського блоку, до якого в перспективі можуть приєднатися сьогоднішні сателіти РФ – Білорусь, Казахстан, Узбекистан та ін. А буде це називатися НАТО, чи якось інакше, зараз вже не принципово.
Путін хотів також добитися від України визнання російської приналежності Криму. Але результатом його геніальної спецоперації стали забиті морги і госпіталі півострова, знищені підрозділи колаборантів та масова втеча окупантів, які переїхали в Крим після 2014 року з надією на сите і комфортне життя. Повернення Криму Україні постане в порядку денному світової політики одразу після завершення гострої фази війни та залишатиметься там разом з найбільш болючими обмеженнями й санкціями. Щобільше, слідом за Кримом Росії доведеться повертати сусідам Курильські острови та Сахалін, Східну Пруссію, Придністров’я, Абхазію та Південну Осетію.
І, нарешті, останнє завдання, з якого ніби як усе починалося. "Звільнення" Донбасу. Так, росіяни ще можуть зібрати усі сили на східному фронті і ціною величезних жертв відсунути лінію розмежування від Луганська і Донецька. Можуть спробувати навіть утримати коридор вздовж азовського узбережжя до Криму. Але це означає кілька незворотних наслідків для окупанта. Він ніколи не зможе повернутися в коло цивілізованих народів. Ні про який "особливий статус" окупованих територій і "компромісний варіант" врегулювання більше мова не йтиме. Остаточно зруйнований війною Донбас стане пусткою. Проросійських мешканців регіону, які розбредуться по глибинках неозорої РФ, зустрінуть ненавистю і презирством матері загиблих росіян та інші "освободителі", які будуть звинувачувати прибульців у своїх злиднях.
Звісно, можна передбачити, що реальні цілі вторгнення досить радикально відрізнялися від декларованих. За операцією "впокорення" України, ходом її підготовки та за всією логікою поведінки Росії на міжнародній арені напередодні вторгнення можна з очевидністю побачити ще, як мінімум, дві геополітичні мети. По-перше, своїм нападом Путін хотів показати слабкість Заходу, утверджуючи своє право сильного безпосередньо на рубежах НАТО і ЄС. По-друге, Росія намагалась також показати свою цінність для головного союзника – Китаю, на економічну і технологічну підтримку якого розраховувала у майбутньому неминучому протистоянні з Заходом.
У підсумку, Захід виклик прийняв, консолідувався і сьогодні сповнений рішучості знищити противника, мобілізуючи для цього весь арсенал економічних, політичних, інформаційних та, за потреби, військово-технічних засобів.
Зі свого боку, Китай "силу" путінської Росії побачив, її внесок у спільну боротьбу проти домінування Заходу "оцінив" і прийняв рішення, що в майбутньому світовому порядку Росії буде відведена роль сировинного додатка до китайської економіки та інструменту політичного тиску на західних партнерів КНР. У Пекіна з’явилася на утриманні ще одна КНДР, але розміром з 1/6 суходолу, з тисячами ядерних боєголовок і депресивним, озлобленим населенням.
Тобто все, що можна було програти, Путін програв. Він схожий на самовпевненого гравця, який в останній момент перед виходом з казино вирішив поставити усі свої "фішки" на Zero. І якого після програшу охорона закладу з ганьбою викидає на вулицю.
Але однієї своєї мети в цій війні Путін, все ж таки, досягнув. Судячи з усього, на ній і будувався увесь задум. Ця мета – остаточне перетворення Росії на концтабір. От із цим якраз усе гаразд. Населення і влада у РФ тепер пов’язані круговою порукою воєнного злочину. Режим отримав усі засоби терору для придушення незгодних. Росія ізольована від світу ззовні - презирством і ненавистю, - та зсередини – страхом і агресією.
Путін затягнув до себе в бункер 140 мільйонів рабів і зможе втілити з ними усі свої збочені фантазії про "новий порядок" і "право бить Россієй". Ну, може не всі, але скільки встигне.