Після домашнього чемпіонату Європи кожен матч збірної України ставав загальнонаціональною подією. Україна переживала справжній футбольний бум.
Прізвища футболістів-збірників знову знала вся країна, а вболівати на стадіоні з національними прапорами стало престижно. Наступна після Євро-2012 відбіркова кампанія подарувала українцям нагоду відчути себе справжньою футбольною нацією.
Збірну після Олега Блохіна очолила інша динамівська легенда – Михайло Фоменко. Щоб поїхати на Чемпіонат світу у Бразилію, синьо-жовтій команді треба було виграти групу з Англією, Польщею та Чорногорією.
Українці двічі не програли британцям і героїчно піднялися з підвалу таблиці, хоча після трьох матчів були на п'ятому місці. Наша збірна фінішувала у своїй шістці другою та пробилася до плей-офф, де отримала статус сіяної та збірну Франції у суперники.
Це був шанс узяти реванш у французів за недавню поразку у Донецьку на Євро-2012. Ми мали нарешті зняти закляття матчів плей-офф, які часто позбавляли Україну участі у великих турнірах.
Тож наші хлопці ретельно готувалися. Гуру тактики Фоменко переглянув понад десяток матчів французів, аби розібрати суперника до гвинтиків. На базі Дніпра спеціально для Артема Федецького повісили плакат із зірковим Франком Рібері. Саме Артему належало опікувати майбутнього володаря Золотого м'яча 2013 року.
Федецького додатково накручувати не треба було. Він потім зізнався, що переглянув за участю півзахисника Баварії десятки роликів, аби вивчити візаві на своєму фланзі.
Францію до Києва привіз чемпіон світу Дідьє Дешам. Гості приїхали у зірковому складі: Льоріс, Евра, Абідаль, Рібері, Погба, Жиру, Бензема. Від цих імен мали б труситися коліна.
Але 15 листопада 2013 року на "Олімпійському" знову був аншлаг і потужна присутність на полі 12-го гравця України.
"Уся Європа і весь світ дивилися ту гру, і, напевно, більшість із них уболівали саме за нас. Як зараз пам'ятаю, виходжу перед матчем у Києві, а в мене немає мандражу. І спокій відчувався у всієї команди. Навіть попри таку велику відповідальність", – пригадував згодом Артем Федецький.
Українці не відійшли в глухий захист, як на це могли сподіватися французи.
Коноплянка та Ярмоленко працювали не лише на атаку, а й на оборону. У центрі поля гостей в'язали Ротань і Степаненко, акуратно, на випередження відбирали м'ячі Хачеріді, Кучер і Шевчук.
Федецький усе ж стер із газону Рібері, кудись поділися інші зубри — Жиру, Насрі та Бензема. П'ятов був спокійним, наче удав. Наші хлопці працювали холоднокровно і дочекалися винагороди.
Матч став зоряною миттю Романа Зозулі. Фоменко завжди вірив у його талант. Наш невисокий форвард виграв чи не всі єдиноборства на другому поверсі, чіплявся і бився за кожен м'яч.
Саме Зозуля поставив "Олімпійський" на вуха. Льоріс устиг зреагувати на його удар, але марно, бо пів України завмерло, дивлячись, як м'яч повільно закочується у ворота.
Зозуля став гравцем матчу, коли за 10 хвилин до кінця ще й заробив пенальті. Не повірив у наше щастя в цю мить і президент-утікач Янукович. Він із третьої спроби зміг подолати силу тяжіння і таки підвестися з крісла на ноги.
Добре, що цього не бачив Андрій Ярмоленко, який добив французів із пенальті.
"Після того, як українці забили другий м'яч, наша схема остаточно розпалася. Суперник показав дуже агресивну гру. Нашим лідерам зовсім не дали розвернутися. Рібері? Його дуже щільно опікували, він майже не мав простору", – сказав після матчу Дідьє Дешам, головний тренер збірної Франції.
Це був матч, після якого хотілося хвалити всіх і вся. Тренера – за вміло обрану тактику, футболістів – за старання та дисципліну, команду – за злагоджені колективні дії, глядачів – за божевільну підтримку.
Якоїсь миті здалося, що ми є свідками поєдинку фінальної стадії великого турніру. Ми вперше обіграли Францію, але найголовніше – команда подарувала надію. Нехай вона жила лише чотири дні – до матчу-відповіді у Парижі, але вони були нашими. Україна жила перемогою і дала зрозуміти сильним світу цього, що на нас теж треба зважати.
Серія матеріалів "Ключовий момент" створена за підтримки VBET – Разом сильніші