Однак для того, щоб гостро відчути первісну свіжість і сакральну важливість повсякденних, на позір профанних слів, нам слід опинитися в незвичних обставинах, безмежно далеких від повсякденного комфорту, що заспокійливим анабіозом притуплює і розум, і почуття.
Коли кажуть, що нам слід покинути зону комфорту, то якраз і мають на увазі, що треба опинитися наодинці з власним життям як із найзапаморочливішою пригодою на світі. Справжній сенс слова «вода», а заразом і сенс життя достеменно звідає той, хто, зазнавши авіакатастрофи, опиниться на кілька діб у безводній, безлюдній, спекотній пустелі, кілька діб балансуючи між реальністю буття і маревами небуття. Пам’ятаєте, як описував цей небуденний досвід Екзюпері у “Планеті людей”? Перечитайте і пригадайте натхненний гімн воді, що повертає буденному слову його істинну велич: “Вода! Ти не маєш ні смаку, ні кольору, ні запаху, тебе не опишеш, тобою насолоджуються, не знаючи тебе. Ти не просто необхідна для життя: ти і є життя...”
Однак для тих, хто уникає екстремальних пригод і випробувань, не бажаючи ризикувати життям задля пізнання сенсу цього життя (а заразом і сенсу людської смерті) можна порадити менш небезпечний, ніж авіакатастрофи, спосіб пізнання правдивого значення затертих слів. Зверніться до поетів! Поети – чарівники, що одним помахом пера повертають зношеним і постарілим словам первісну свіжість, силу, привабливість і самодостатню переконливість юності. Поети – природні антагоністи політиків. Саме через невгамовність язиків політиків правдиві, красиві слова на кшталт “воля”, “свобода”, “незалежність”, ба навіть “хліб” і “рідна земля” блякнуть, старіють і стають цілковито зужитими та непридатними для передання тих значень, якими вони колись були наповнені вщерть. Слова стираються, як написи на монетах, що надто довго переходили з рук у руки. Через безупинне базікання політиків, обсмоктування і облизування, жонглювання і небезпечні фокуси зі зниканням слова перестають означати те, що означали раніше. Тепер вони не означають нічого. Просто порожні обгортки. Просто вичахлі шкірки сяйливих колись помаранчів, із яких хтиві політичні пащі давно висмоктали всі соки сенсу.
І от тоді приходить, мусить прийти поет зі своєю вічною, рятівною для долі слів місією. Слова, яким уже ніхто не вірить, слова, якими безкарно й бездарно спекулювали на всіх можливих базарах і біржах, ці впалі слова не є для поета безповоротно занапащеними і пропащими. Поет – Христос слів, поет – спаситель мови, що поливає живою водою причахлі від нескінченної політичної спеки стебла квітів слів. Завдяки творчості поета ці квіти знову починають точити тонкий аромат і краплі нектару, скуштувавши який людина пригадує про власне покликання на цій землі і про природжене безсмертя своєї душі. Завдяки поетові воля знову означає волю, хліб – хліб, а рідна земля – дійсно рідну землю, яку неможливо відчужувати і продавати хай там яким спритним ділкам.
Я наперед не вірю промовам політиків, що прозвучать на святі нашої з тобою свободи, Україно. Більшість із них пальцем об палець не вдарила, щоб наблизити день незалежності нашої держави. Ця незалежність сталася всупереч їхній свідомій волі, і вони просто зуміли вигідно адаптуватися до нових реалій. Хитрі вискочки, зажерливі нувориші, меткі спекулянти, злі клоуни, що дурними і брудними жартами розбещують незліченні отари невибагливих, недалеких телеглядачів – кого тут слухати, чиїм словам довіряти?
Тридцять років важкої і бідної, але свободи – це моє особисте свято і свято таких, як я. Тих, хто наважився ризикнути у пустелі СРСР. Тих, хто ненавидів і ламав імперію зла всіма доступними засобами. Тому я не буду слухати пишномовних промов, написаних продажними спічрайтерами, що, як завжди, дуже вчасно опиняться напохваті у недорікуватих владців. Натомість я дістану томик Поля Елюара, улюбленого зі шкільної лави поета, і тихо прочитаю собі й тобі, моя реальна Україно, вірш “Свобода”:
На зошитах моїх шкільних
На парті на корі дерев
На пісковинах на снігах
Пишу твоє ім’я (...)
На всіх пробуджених стежках
На розпросторених шляхах
На переповнених майданах
Пишу твоє ім’я (...)
На найболючішій розлуці
На голій самоті безмежній
На сходах що ведуть у смерть
Пишу твоє ім’я (...)
Наснажений єдиним словом
Я починаю жити знов
Народжений тебе спізнати
І наректи тебе
Свободо.
З Днем Незалежності, рідна моя, вільна моя Україно!