Бо Росія надалі проявить свої амбіції у таких колишніх радянських республіках, як Грузія чи Казахстан. Враховуючи те, що президент Франції нещодавно відвідував казахстанську столицю Астану, а після нього в Казахстані був з візитом російський очільник Путін, можна вважати, що Макрон у своїх характеристиках російських амбіцій спирається не на емоції, а на реалістичну інформацію, на висновки, які він зробив за підсумками своїх подорожей по пострадянському простору.
Разом із тим президент Франції став одним із перших західних лідерів, який почав говорити про можливість перемовин і врегулювання з Росією. Він, щоправда, наголошує, що зараз не час для перемовин і тільки сама Україна має вирішити, коли такі перемовини проводити. Але разом із цим міркує про те, що, можливо, вже прийшов час для таких консультацій і з цієї точки зору, імовірно, варто сісти за стіл перемовин із Росією і провести чесні перемовини з цією державою.
Про що саме Емманюель Макрон збирається розмовляти з Путіним, залишається під знаком питання. Адже варто нагадати, що свого часу саме президент Франції провів із російським президентом численні раунди консультацій. Знаменита зустріч Емманюеля Макрона й Володимира Путіна за довгим білим столом стала мемом. Після повернення з російської столиці приголомшений Макрон розповідав своїм радникам, що російський президент упродовж кількох годин читав йому лекцію з історії - звичайно в її шовіністичній, викривленій версії, яку сьогодні Кремль намагається пропагувати як на міжнародній арені, так і в російській системі освіти.
Жодних реальних результатів перемовини Емманюеля Макрона з Путіним не принесли ані перед так званим великим нападом РФ на Україну, ані під час воєнних дій. Ба більше – я думаю, що Емманюель Макрон має усвідомити, що помилковим було й рішення відновити так званий Нормандський формат уже за участю нового українського президента Володимира Зеленського. Саме відновлення цього формату переконало президента РФ у тому, що єдина реальна можливість вирішення "українського питання" - не в серії перемовин з новою українською адміністрацією, а в нападі на Україну. Адже саме норманська зустріч продемонструвала російському лідеру неготовність Володимира Зеленського до капітуляції перед російським керівництвом і стала крахом особистих сподівань Путіна на те, що зміна української влади 2019 року призведе до тих результатів, заради яких Росія й сподівалася на відставку з посади президента України Петра Порошенка.
Тож, за великим рахунком, українська політика французького президента аме й складається з абсолютно безпідставних сподівань, що з російським президентом Путіним можна домовитися.
І, звичайно ж, виникає ще одне важливе питання: а хто буде домовлятися з Володимиром Путіним? Президент України Володимир Зеленський, як відомо, говорить про те, що він не збирається проводити перемовини з російським президентом принаймні до остаточного звільнення українських територій від російського загарбника. Однак найважливішим у цій ситуації є те, що сам президент РФ не схильний до перемовин з українським колегою і взагалі не сприймає Україну як самостійну державу, а Володимира Зеленського – як очільника незалежної держави, з яким можна про щось домовлятися. Теза колишнього президента Росії, заступника голови ради безпеки РФ Дмитра Медведєва про те, що Кремль надалі не буде ні про що розмовляти з Володимиром Зеленським і очікуватиме на нового українського президента, стала зрозумілою саме 2022 року, коли Путін здійснив бліцкриг, щоб створити в Києві маріонетковий режим на чолі з Віктором Януковичем.
Можливо, з Януковичем або ж з Віктором Медведчуком у ролі керівника такого режиму Путін і провів би номінальні перемовини, які закінчилися б приєднанням сходу й півдня України до РФ і створенням на інших українських територіях маріонеткової держави, яка стала б частиною союзної держави Росії та Білорусі. Однак жодних перемовин із будь-яким українським президентом, який вважає Україну неподільною суверенною державою, російський президент не збирається проводити. І з цієї точки зору політичне вирішення російсько-українського конфлікту - у справжньому глухому куті. І ніякого виходу з цієї ситуації не можна побачити навіть у віддаленій перспективі.
Але, можливо, Макрон вважає, що стосовно долі України західні лідери можуть розмовляти з Путіним без участі українського президента. Це позиція, яка також приречена на поразку. Як відомо, і сам Макрон, і президент США Джозеф Байден, як і інші світові лідери, намагалися розмовляти з Путіним напередодні великого нападу Росії на Україну. Проблема тільки в тому, що Путін абсолютно щиро впевнений, що Україна є невіддільною частиною території так званої великої Росії, а зазіхання Заходу – є зазіханням безсоромних окупантів, які хочуть відібрати в російського народу те, що належить йому по праву. І з цієї точки зору, звичайно ж, консультації будь-якого західного лідера з російськими шовіністами також приречені на очевидну поразку. Варто вже усвідомити, що у війни Росії з Україною, принаймні на цей момент, не існує ніякого, навіть віддаленого, політичного рішення, хто б не проводив перемовини з Путіним.
Варто усвідомити, що сам Володимир Путін сприймає будь-які переговори як беззастережну капітуляцію України й розмовляти ні про які інші теми ні з ким не збирається ані у Вашингтоні, ані в Києві, ані в Парижі, ані в Берліні. І відповіддю на таку позицію російського очільника можуть бути тільки гарантії безпеки для України без згоди на такі гарантії Російської Федерації. Тільки українська євроатлантична інтеграція, тільки очевидний сигнал Росії, що вона не зможе поглинути українські території без реального політичного, економічного, а може й силового зіткнення з цивілізованим світом. Тільки така небезпека може надати Путіну хоча б найменші можливості для тверезої зовнішньої політики.
Якщо ж Захід не готовий до застосування такої політичної волі й продовжує сподіватися на якісь перемовини, і західні лідери, і українці мають усвідомити, що в такому разі російсько-українська війна не може бути закінчена за столом перемовин і, ймовірно, не може бути закінчена взагалі, а перетвориться на перманентний конфлікт, який буде тривати десятиріччями без будь-якої очевидної крапки. І саме таку долю готують Україні ті, хто сподівається й досі на якісь перемовини з Путіним.
Нам потрібні не перемовини – нам потрібна перемога і безпека. Це єдине, що може врятувати Україну від багаторічної війни без будь-яких сподівань на її фінал.
Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. Шевченка
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.