Павло Дерев’янко: Нам варто писати про все, писати невпинно, інакше про це напишуть інші

До того, як стати письменником, який не сам звертається до видавництв, а на якого полюють видавці, як це сталося з перевиданням "Аркану вовків", ви були перекладачем арабської, працювали в IT. У який момент ви вирішили взятися до письма? 

Перекладач з арабської мови я лише за дипломом, оскільки на третьому курсі, після повернення з Сирії (у 2008 році кілька місяців я прожив у Дамаску та вивчав там мову), вирішив працювати не за фахом. Нині арабської мови я фактично не знаю.

Прозу намагався писати з дитинства, продовжував у підлітковому віці, але усвідомлено й систематично витрачати на письмо свій вільний час вирішив приблизно у віці 22 років. Систематичність відтоді постійно страждала, але усвідомленість не зникла. Адже писати книгу - це витрачати сотні годин вільного позаробочого часу, який можна використати на інші справи. І у випадку з дебютом ніхто не гарантує, чи виправдається така інвестиція.

Жанр, у якому ви працюєте, - темне фентезі. Певною мірою можна говорити про тяжіння до ескапізму. Ви написали не один роман, а трилогію, створивши цілий альтернативний світ. Чому обрали для себе саме цей жанр? Які можливості як письменник у ньому вбачаєте?

Я не вбачаю у фентезі тяжіння до ескапізму, хоча згоден, що таке трактування має право на існування. Для мене фентезі - можливість розглянути будь-яку тему через призму фантастичної метафори. Я відкрив для себе жанр, прочитавши "Володаря Перснів", щиро захопився ним і відтоді підсвідомо прагнув написати власну фентезійну трилогію.

Мені подобається фентезі творчою виразністю: за допомогою яскравих образів і символів можна порушувати важливі питання, які легко витлумачить широке коло читачів. А хто не витлумачить - отримає цікаву історію в умовному неверленді.

Цей метод дарує мені як авторові свободу маневрів і водночас дозволяє створити унікальний всесвіт, до якого деяким читачам хотілося б перенестися.

В одному з інтервʼю ви розповідали, що перші спроби видати "Аркан вовків" були в 2013 році. Відтоді й до першого виходу книжки минуло 6 років. Що допомогло вам, тоді письменнику-початківцю, не зневіритися?

У 2013 році я видав свій перший роман, який спромігся дописати, під назвою "Крук". Витратив на текст близько двох років хаотичної роботи. Намагався знайти для нього видавця, проте зазнав фіаско - то були геть інші часи в українському книжковому бізнесі, тож зрештою я просто замовив у друкарні наклад у 50 примірників, які роздав родичам, друзям і колегам. Побачити книгу з власним імʼям на корінці неабияк мотивує, тому наступну я хотів опублікувати вже не власним коштом.

Експериментував із малою формою, згодом шукав видавця для збірки оповідань, натомість знайшов агенцію "Акріс" (Любов Кривуца і Марк Оплачко): завдяки їхній підтримці я врешті вийшов на ідею трилогії "Літопис Сірого Ордену" і почав працювати на "Арканом вовків". На жаль, "Акріс" зникла ще до повномасштабного вторгнення.

Чи одразу виникла ідея створити трилогію "Літопис Сірого Ордену" чи успіх першої частини повпливав на те, що книжка отримала продовження? Якщо одразу була ідея трьох книжок, чи не зменшили вашого запалу певні складнощі з пробиванням на книжковий ринок?

Я одразу продумав сюжет усієї трилогії (це дозволяє розкидати певні гачки на початку історії, які потім стають важливими під її завершення), але спеціально створив першу книгу таким чином, щоб читачі отримали завершену історію, якщо раптом вона провалиться у продажах і видавець відмовиться від публікації другої частини.

Утім, "Аркан вовків" доволі легко знайшов шлях до видавця і згодом здобув позитивні відгуки, відтак наступну книгу, "Тенета війни", я вже міг завершити на найцікавішому місці.

Попри те, що ви пишете фентезі, несправедливо було б заперечувати, що для написання книжки вам довелося заглибитися у вивчення реальної історії. Як довго тривав підготовчий етап, зокрема збір інформації й дослідження? Як довго ви створювали свій альтернативний світ, якщо брати роботу над книгою, яка не включала власне написання?

Десь пів року я готувався: вивчав необхідні джерела (переважно роботи з історії України), створив кілька файлів, де розписував персонажів і їхні біографії, суспільно-політичний устрій Гетьманату, кількість депутатів в обох парламентах, міри вагів і відстані та їхні сучасні аналоги, колір однострою різних родів військ, монетарну систему, відомих особистостей і багато чого іншого. Великий шмат роботи, але вартий зусиль, адже вся ця енциклопедія допомагає створити цілісну візію альтернативного світу, схожого на наш, але багато в чому відмінного - і саме завдяки таким дрібницям читачі занурюються в атмосферу.

Вважається, що успішними книжки роблять гарно виписані яскраві герої, а не закручені сюжети. Ваша трилогія має чимало шанувальників. Як виник образ головного героя - Северина Чорнововка?

Особисто мені не завжди цікаво читати книгу без захопливого сюжету: навіть яскраві дійові особи не витягнуть її. Проте художня література то справа дуже особиста й субʼєктивна, тому я не беруся робити висновки, що є важливим для успіху книжки. Можливо, секрет полягає у балансуванні обох елементів.

Северин - головний герой лише першої частини, у наступних книгах коло оповідачів значно розшириться. Мені важко сказати, як виник той чи інший герой, бо від моменту написання спливло чимало років. Я просто перед початком роботи знав, що головним персонажем у першій книзі буде юнак, який проходить ініціацію та вступає до лав Сірого Ордену, і згодом, в ході моїх міркувань над сюжетом, цей юнак помалу набув особистість - унікальні риси, непросте минуле, власне імʼя тощо.

Ви казали, що тепер би переписали першу половину "Аркану вовків", зробили б її динамічнішою. Як думаєте, що вплинуло на таке бажання: письменницький досвід чи життєвий, зокрема війна і військова служба? І чи загалом змінила військова служба ваше сприйняття власних романів? 

На таке бажання вплинув виключно письменницький досвід і погляд на свій старий текст крізь монокль мого нинішнього читацького смаку.

Служба ніяк не змінила сприйняття власних романів. Коли, готуючись до оновленого видання, я перечитував рукописи книг "Тенета війни" і "Пісня дібров" (друга і третя частини трилогії), де порушуються питання ветеранів, інтеграції в суспільство, досвіду бойових дій, ворожої окупації тощо, то жодних претензій щодо цих аспектів у мене не виникло і переписати нічого не захотілося. Вважаю це маркером хорошої роботи.

Чи вплинула повномасштабна війна на ваш письменницький досвід?

Вплинула: я читаю дуже мало, пишу ще менше, і це виключно коротка проза.

Від підписання контракту (березень 2024 року) станом на сьогодні я написав лиш одне оповідання. Сподіваюся, що цьогоріч вийде написати ще два.

Про що, на вашу думку, найважливіше нині говорити з аудиторією через книжки?

Найголовніші теми на сьогодні - війна та її вплив на всі сфери життя, українська самоідентифікація, пошук сили й світла посеред постійного горя й мороку.

Втім, нам варто писати про все, про будь-які актуальні та дражливі теми й досвіди. Писати, друкувати, обговорювати й рефлексувати, писати невпинно, інакше про то напишуть інші – й тоді справжні, автентичні українські голоси вкотре зникнуть за машкарою чужих слів і хибних сенсів.